Країна Моксель, або Московія. Книга 1
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ім. Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-017-6
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: История
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 1». Краткое содержание книги:
Книжка дає змогу пізнати причини замовчування й викривлення правди офіційною радянською історіографією про московитів і Московське князівство.
Працю рекомендовано для студентів різних країн як історичний посібник.
Але власне історичні факти з «Історії міст і сіл УРСР» зросійщенню не піддаються. Не можна сфальсифікувати факт появи міста або села.
Отож уважно прочитаймо лише один том «Історії» — «Хмельницька область». Простежмо, скільки поселень українців виникло з IX по XVI століття на Поділлі? Які історичні зміни з погляду демографії відбулися на Поділлі за шість століть? Чи народ справді «перетік» у Московію, як тривалий час намагалися втовкмачити нам московити й великороси?
Із давніх-давен на подільській землі жили слов'янські племена: на півдні — уличі і тиверці, на півночі — дуліби і волиняни. З 1199 року вся територія сучасної Хмельницької області увійшла до складу Галицько-Волинського князівства. Стародавні київські літописи у IX — ХI століттях на подільській землі згадують 12 міст і городищ, зокрема Ізяслав, Полонне, Тихомль та інші. Але вже у наступні два століття (XII–XIII) на землі подільській зафіксовано більше 70 поселень і городищ. Наші предки не сиділи склавши руки, а посилено й цілеспрямовано трудилися, освоюючи рідні простори. У них не було ні часу, ні бажання робити «перетікання» в Московію.
Монголо-татарська орда насунула на Галицько-Волинське князівство в 1240 році. Справді, був мор по нашій землі. Але земля не спорожніла. Пограбувавши населення, церкви, монастирі, захопивши «ясак», завойовники відійшли у волзькі степи. На місцевих жителів, які залишилися, наклали данину.
З історичних літописів відомо, що князь Данило Галицький навіть їздив у Золоту Орду на поклін. І це було в українській історії. Але ще в тому ж XIII столітті, тобто за життя старого скореного покоління, галицько-волинські князі повстали проти татаро-монголів. Відмовилися підкорятися і платити данину. А в 1320 році великий князь Литовський покінчив із Золотою Ордою на українській землі.
Хоч як би словоблудили великоросійські історики, але в 1320 році український народ вигнав Орду з Києва. І здобув собі волю. Не українці, а московити ще майже 200 років перебували в рабстві.
Згодом, до навали поляків в Україну, життя на Поділлі було нелегким, але сприяло формуванню української нації.
Увійшовши до складу Великого Русько-Литовського князівства, український народ дістав перепочинок. Саме на той час він сформувався остаточно і увійшов у своє історичне русло буття.
До кінця XV століття лише в Кам'янець-Подільському воєводстві, де правили спочатку українізовані князі
Каріатовичі, а пізніше князі Острозькі, існувало 216 міст і поселень. А до другої половини XVI століття — понад 650, у тому числі 66 міст. І народ спілкувався українською мовою, сповідував переважно православ'я, і правили ним князі, які так само спілкувалися мовою українського народу. Цих досягнень у національному становленні не варто забувати.
Князі були достойні, не грабували сусідів, не вбивали підданих, як чинили московські. Уже в XIV столітті вони побудували великі кам'яні фортеці, такі як Кам'янець, Смотрич, Бакота тощо. Українські міста вже в ті часи жили за цивілізованими європейськими законами. У 1432 році місто Кам'янець-Подільський отримало Магдебурзьке право. За цим правом князь не міг переслідувати, а тим паче вбити людину. Населення міста жило, працювало і управлялося на підставі цивілізованих європейських законів.
У Московії до таких законів управління прийдуть лише наприкінці XVIII століття, та й то — із жорстокою сваволею царів і знаті.
Так слов'янське Поділля «перетікало» в Московію!
Вивчивши факти, треба раз і назавжди відкинути московський міф про первородство великоросів і забути про слов'янське споріднення українського і російського народів — це велика облуда, складена на догоду Російській імперії.
Нам доведеться усвідомити: великороси як нація розвивалися самобутньо в глухих, непрохідних лісах північного сходу Європи на базі фінських племен, які жили в тих місцях.
«Великоросія XIII–XV ст. зі своїми лісами, драговинами й болотами на кожному кроці загрожувала поселенцеві тисячами дрібних небезпек, непередбачених ускладнень і неприємностей… Ось чому село з одного або двох дворів є панівною формою розселення в північній Росії мало не до кінця XVII ст.» [5, с. 56–57].