Вальдшнепи
- Автор: Хвылевой Николай Григорьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Вальдшнепи». Краткое содержание книги:
Письменник культивує в романі новий тип героя: цільну, мужню, рішучу особистість, прагне подати в новому романі альтернативу зневіреним представникам втраченого покоління. Головний герой роману — Дмитро Карамазов — активний учасник революційних подій, представник тієї романтичної молоді, що формувалася в революції: «Карамазова захопила соціальна революція своїм розмахом, своїми соціальними ідеалами, що їх вона поставила на своєму прапорі. В ім'я цих ідеалів він ішов на смерть і пішов би, висловлюючись його стилем, ще на тисячу смертей».
Доки Аглая подавала запитання, так би мовити, "взагалi", Карамазов готовий був їй вiдповiдати. Але коли вона фамiльярно заговорила про Ганну, йому неприємно стиснуло серце: вiн несподiвано образився за дружину. Мовляв, чому це Аглая не дає їй спокою? За кiлька хвилин перед тим вiн не мiг навiть припустити, що в нiм прокинеться таке почутгя. Але зараз воно навiть затривожило його. Звичайно, вiн уже не любить, вiн сьогоднi навiть ненавидить Ганну. Але з нею зв'язано такi гарнi хвилини, що вiн не може не поважати її якоюсь своєрiдною повагою. У всякому разi, вiн рiшуче одмовляється згадувати сьогоднi її iм'я в присутностi Аглаї, так принаймнi диктують йому норми елементарної етики.
— Може, Ганни ми не будемо чiпати? — спитав Карамазов. — Невже тобi не обридло говорити про неї?
— Чому це? — дитячими очима подивилась на нього Аглая. — На мiй погляд, вона все-таки цiкава женщина.
— Я гадаю, що їй зовсiм не мiсце в нашiй розмовi.
— В нашiй розмовi? От тобi й маєш! Чому це в нашiй розмовi?..
Аглая зрушила праве плече й сказала:
— Ти переконаний в цьому?.. Ну що ж, добре! Я її це буду чiпати.
Вона змовкла, мовчав i Карамазов. Розмова перервалась на дуже невдалому мiсцi, i тому утворилось таке враження, нiби хтось когось i якось образив. Дмитрiю прийшла мисль, що Аглая зрозумiла причину його небажання говорити про Ганну, i йому стало нiяково. Чому й справдi не поiнтимничати?.
— Ти дуже хочеш знати, як я ставлюсь до Ганни? — спитав вiн.
Аглая бистрим рухом розправила на колiнах своє рожеве плаття, подивилась кудись убiк, помовчала трохи й раптом сказала тихим, але рiшучим i впертим голосом:
— Я це дуже хочу знати.
— Ну, так от: iз своєю дружиною я вже давно в натягнутих вiдношеннях. Приблизно рокiв три.
— Як розумiти тебе: ти вже розлюбив її, чи щось iнше треба мати на увазi?
— Бачиш, — сказав Карамазов, — менi важко з'ясувати це. Сказати, що я її розлюбив, — не можна. Але й сказати, що я її люблю, теж не можна.
Аглая пiдвелася з стiльця, пiшла до канапи й запалила папiроску.
— Ти хочеш сказати, — промовила вона, — що ти її нiколи не любив?
— Цього я не хочу говорити, бо це зовсiм не так; я її сильно любив. Справа тут багато складнiш. Тут… як би це сказати…
Вiн змовк i усмiхнувся: йому й самому смiшно стало, як важко вияснити цю родинну iсторiю.
— Ну що ж далi? — засмiялась Аглая. — Як же далi, мiй глупенький хлопчику?
Карамазова раптом знервувала її фамiльярнiсть, i вiн рiзко сказав:
— Далi я одмовляюсь говорити.
— Який ти чудний, Дiмi, — i Аглая подивилась на нього сумними очима, — i яка ти, мiй глупиш, усе-таки нещасна людиьа… Так я зрозумiла тебе ще в нашу першу зустрiч.
Дмитрiй засмiявся: йому страшенно подобається ця самовпевненiсть. Хто це їй наговорив такого абсурду про нього?.. Проте вiн на неї не ображається. Вона може говорити ще щось i в цьому ж таки дусi.
— Я, звичайно, можу говорити, — спокiйно сказала Аглая. — Але ти мусиш покинути своє самолюбство й теж не бути таким самовпевненим. Словом, постановимо так, що коса наскочила на камiнь. Сильна людина на таку ж сильну… Хоч, правду казати, я в тобi нiчого не бачу нi вiд коси, нi вiд камня.
Остання її фраза гострим болем вiдгукнулася в його серцi. Вiн нiчого не має нi вiд коси, нi вiд камня? Вiн — той, кого вона недавно вважала за сильну вольову людину. Вона жартує чи правду говорить? Карамазов розгубився i, як ображений хлопчисько, стояв перед Аглаєю:
— Що це значить?
— Це значить, — сказала Аглая, — що не треба ображати людину, коли вона цього не заслужила, — це раз. По-друге, цим менi хочеться сказати, що я тебе знаю не гiрше, нiж ти сам себе знаєш.
— Що ж ти знаєш про мене? — майже з розпачем спитав Дмитрiй i тут же вiдчув, що йому серце завмерло. — Ти ж, здається, вважала мене за сильну людину?
— На жаль, так, як сам ти себе вважав, — промовила вона.
Аглая бачила, як вражали Карамазова її слова, але на цей раз вона, очевидно, свiдомо робила їх злими. Що її штовхало глузувати з нього? Жiноча помста за його обережне вiдношення до Ганни чи щось iнше? В усякому разi, вона на цей раз дала собi волю. Вона на цей раз наговорила йому стiльки неприємного, скiльки вiд неї вiн ще нiколи не чув.