Капiтани космосу

В глибинах всесвіту

Другий місяць в незвіданих глибинах космосу йшов плазмольот «НБК-119». В перші дні польоту від Сонячної системи, коли корабель набирав субсвітлової швидкості і проходив поблизу орбіт знайомих планет, серед астронавтів панувало незвичайне піднесення: всі в перервах між прискореннями без обліку часу займалися дослідженнями, спостереженнями, аналізами і підрахунками. Особливо запам’ятався день, коли плазмольот, майже зустрічаючись з Юпітером, проходив крізь його гравітаційне поле. З того дня корабель більше не проходив поблизу планет. Притягання Сатурна, Урана, Нептуна і Плутона залишились для астронавтів непомітними і відмічалися лише показаннями приладів. Плазмольот, розвинувши швидкість майже рівну швидкості сонячного променя, помчав з рідної Сонячної системи в глибини Галактики. Через два тижні Сонце на екрані зменшилось настільки, що його не можна було відрізнити від звичайних зірок, а Землю знаходили лише з допомогою головного радіотелескопа.

Припинився радіозв’язок з Землею. Радіохвилі з міжпланетної радіостанції десь гналися за кораблем, а він все швидше відходив від них у безмежний простір.

Робочі будні астронавтів понуднішали: у лобовому екрані день у день зяяла все та ж чорна безодня, усіяна численними сузір’ями. Здавалося, що плазмольот непорушно висить у чорному просторі, а нескінченні струмені плазми тягнуться до самих зірок і утримують його від падіння.

Був введений космічний розпорядок дня. Люди працювали, БІдпочивали, харчувалися, годинами просиджували в сінетаріумі з кульовим кіноекраном навколо глядачів, ходили розім’ятися в фіззал на снарядах або поплавати в басейні, а потім лягали на шість годин в амортизатори і звично засинали. Здавалося, всі знаходились у величезному залі театру, де вже згасли люстри, а завіса чомусь довго не підіймається. І всі чекали на зустріч з потерпілими, тривожилися і без кінця надокучали астронавігаторам запитаннями про вірність шляху корабля.

Бували дні, коли локатори визначали на шляху корабля особливо крупні метеорити або мандрівні астероїди. Тоді астронавти збиралися біля головного екрана і з цікавістю спостерігали, як автоматично ввімкнені радаром струмені плазми випаровували небезпечних гостей з космосу.

В такі моменти корабельний художник Ксеня Василівна Євсєєва не знаходила собі місця. їй над усе хотілося бачити цю картину збоку, кинути погляд художника на корабель з космосу.

Головний інженер Синицин запропонував запустити автоматичну «райдугу»-розвідника паралельним шляхом. Була прийнята також пропозиція Сергія про керування автоматичної «райдуги» роботом Мишком. Так і зробили.

І коли за командами Сергія його Мишко з тисячокілометрової відстані направив на плазмольот окуляр телепередавача, а на великому екрані корабля з’явилося кольорове зображення мандруючого в просторі «НБК-119», одностайний вигук захоплення вирвався у всіх з грудей.