Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Бо ми не живемо тут. У цьому світі люди не живуть, вони в ньому виживають. Тому що виживання пов’язане зі смертю.
Ви намагаєтеся вижити, тобто зробити те, що насправді зробити неможливо: ви ж все одно помрете!
Усе крутиться навколо смерті.
Якби не було смерті, не було б процесу виживання. Якби людина була безсмертна, то ми б не хвилювалися. Всесвіт, з якого ми прийшли у світ, не має смерті. Там немає цього явища, відповідно, там і жлобства бути не може. Немає смерті — немає процесу виживання — немає рефлексів виживання, тож не потрібно заповнювати прогалини у власному житті — з допомогою машинерії чи поглинання ресурсів, узятих від природи і від інших людей, що нас оточують. Власне, це і є те, чим усі ми займаємося.
А чим ми займаємося? Ми пожираємо одне одного — бо маємо надію отримати безпеку і задоволення в процесі виживання. І щоб усіх цих благ було багато! Якщо на тебе попереду чекає смерть — візьми від життя якомога більше насолод! Але минає час, і всі насолоди, які ми пережили, забуваються. Ми не можемо їх повернути, як і момент, коли все відбувалося.
Істина логіки
Усі прекрасні жінки, яких чоловік колись пізнавав, якими б гарними не були, з плином часу забуваються і тьмяніють, постають у пам’яті ніби крізь туман. І все, що ми зжерли, випили, все, що побачили, десь існує в нашій свідомості, але вже не повернути колишньої гостроти відчуттів. Неможливо її повернути, — це вже те, чого не існує. Хоч у пам’яті воно є, але ми розуміємо, що насправді цього немає. Чому? Тому що це — минуле. Усе, що в минулому — його вже немає. Усього, що в майбутньому, — ще немає. А коли ж було теперішнє?
Чи можливо втримати момент? Через духовні практики? Це все фантазії ліберальних божевільних. Вони зумисне все це вигадали, щоби хоч якось виправдати жлобське існування в цьому світі. Натомість у вічному всесвіті немає категорії часу: ні минулого, ні майбутнього. Тільки теперішнє.
Постає питання: в чому ж сенс життя? Тільки в одному — у вічному.
Сенс життя — у позачасовому. У проживанні й осягненні Бога. Тому що, коли ми з вами останнього не визнаємо, тоді закреслюємо соціокультурну матрицю, у якій живе європейська свідомість. Іншої матриці в неї немає. Що ж, закреслюємо — і «Маленький принц» Сент-Екзюпері уже недійсний. Це означає, що й казки Андерсена більше не потрібні. Лесю Українку можна не читати. Франко тоді — ідіот. Шевченко — свиня. Ніхто не потрібен. Ієрархія цінностей просто розвалюється, якщо ми цих речей не визнаємо.
Конфлікт із Богом
Я написав «Анатомію жлобства», вона ж — «Крапля вічності». Для чого? Для того, щоб показати увесь складний процес, у якому ми з вами перебуваємо. Всі сенси, всі розмови, всі спроби вийти за межі неможливого — можна розглядати в межах однієї концепції, характерної для нашої цивілізації, тобто для європейського досвіду. Бо ми не знаємо достеменно філософії життя індокитайських світів. А вони живуть в абсолютно інакших парадигмах, не зрозумілих тут, не доступних нам, і міркування про невідомі нам речі — безглуздя. Тому що книги, на яких наші люди виховані, створені за особливим правилом, де повторюються одні й ті самі сенси. І їх можна аналізувати в наших уявленнях про появу буття.
У вічному світі божественні особистості жили поза часом. Божественна істота — самодостатня і знає, що її сутності не знищити. Понад те, ця особистість перебуває в повноті — всього. І апріорі не може мати жлобського рефлексу, бо вона НЕ ВИЖИВАЄ. Що таке падіння Вельзевула? Цієї повноти йому було недостатньо, тобто виник конфлікт із Богом. І полягав у тому, що він, сам Бог, своєю присутністю вже є тим, що називається «а ти мені заважаєш... Тату...» І що тато може сказати своєму синові? «А що ж мені тепер робити?» Що ж робити Богу, який є вічним?
Коли батько тобі заважає, коли природа Бога така, що ти обмежений, обмежений безмежністю Бога, тоді що? — тільки «беспредел». А це і є те, що називається «жлобством». Незгода з об’єктивним законом буття. Тоді й відбувається падіння Вельзевула — від того, що батько йому заважав. І він створює свій всесвіт. І «беспредел». Тобто у Бога є безмежність, а у Сатани — «беспредел». Бачите, яка різниця... здавалося б... Межа існує в чому — в тому, що це закон природи Бога, закон, за яким живе сам Бог. Він не може його порушувати, це неможливо. І раптом стається певне абсурдне падіння. Ми не знаємо, як це відбулося. З погляду науки, як так сталося? Фізики, які займаються квантовою механікою, мають прекрасні формули на цю тему. Це складна мова, якою ми не володіємо, нам дісталися картинки — той первинний переказ як пояснення. І на його основі вибудувані всі наші ціннісні системи.