Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Літа зрілості короля Генріха IV
Літа зрілості короля Генріха IV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Літа зрілості короля Генріха IV

Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.
1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 345
Перейти на страницу:

— Агов, старий єретику, хто виграє бій?

— Король його вже програв. Аби хоч живий зостався!

Роні, завжди такий непохитний лицар, теж зневірився; у нього вже п'ять ран, від куль з пістолів, від шпаг і від списів, він вирішує, що з нього досить, сяк-так вибирається з шарварку й ховається під розложистим гіллям якоїсь груші. Маючи стільки ран, кому це охота слухати гамір бою, тож Роні, званий згодом Сюллі, зразу поринає у млість. І навіть грім гармат не може збудити його.

Як і в усіх своїх боях, король покладається на гармати і вміє як слід використати їх. Ворожі ядра перелітають через нього, його ядра влучають. Перший узяв ноги на плечі той чернець, що так дуже нахвалявся. А у війську Ліги панують забобони й неймовірна пиха: коли розсипалась та брехня, що додавала йому сили, розсипалось і воно само. І сталось це завдяки королівським гарматам. Граф Егмонт з іспанцями та ландскнехтами в нестямній люті кинувся просто на ті гармати, зневажаючи смерть. Штовхнув задом свого коня в одне з тих вогнедишних жерл, аби показати своє презирство, бо то, на його думку, була зброя єретиків і боягузів. Щоправда, гармата саме не стріляла. Зате королівська кіннота налетіла на нерозважних ворогів і порубала їх на шматки з самим Егмонтом разом. Герцог Брауншвейзький[10] поліг в атаці своїх німецьких рейтарів, і ті зразу ж завернули коней. Анрі! Не проґав у вихорі подій того, що німці, втікаючи, навалилися на свій власний фронт, і на правому фланзі він похитнувся.

Одна мить, невимірна, невагома; пропусти її — і квит. Король зупиняє коня і зводиться в стременах. Немовби ту мить усе ж можна виміряти, він сягає до кишені, по годинника — та його нема: загубив, пропало вісімдесят екю, й миті не виміряєш. Його плани були не такі; справді, цей честолюбний стратег ніколи не замишляв і не передбачав того, що зробить зараз. Погляд назад, де запала тиша, несподівана глибока тиша:

— Оберніться! І, як не хочете битись, дивіться, як я гину!

І вже він попереду всіх на два кінські тулуби, знавісніло вдирається в ліс ворожих списів, хапає їх руками, стримує ворогів, поки надлетять його кіннотники. І не тільки стримує їх руками, а й показує їм своє обличчя, з якого промовляють сила й велич. Звичайно щось, може, інше, але в цю мить — велич і сила. Спершу ганьба з ченцем, тоді їхній страх перед гарматами, а тепер — обличчя короля. Прогавили ви свою мить, іспанці, французи, німецькі рейтари! Королівські вояки вже налетіли, рубають, розганяють, проривають поріділі лави щойно такого грізного ворога. Якийсь кіннотник приносить королю знайденого годинника — от так диво! — ще й каже:

— Величносте! Ще й чверть години не минуло, як ми були розбиті.

— Щадіть французів! — гукав король до переслідувачів. Швейцарці з війська Ліги здались без жодного удару. Сам король на чолі всього п'ятнадцяти-двадцяти вершників погнався за гуртом з десятків восьми чи й більше втікачів. Поки спинився, власноручно зарубав сімох і захопив прапор. На тому місці, де він спинився, й закінчилась битва під Іврі — закінчилась його перемогою. Король сплигнув з коня і став навколішки. Капелюха він кинув додолу: тепер уже нікому не треба стежити за його великим білим плюмажем, а сам він радий був би зостатись на самоті, далеко від усіх. Проте зусібіч долинав безладний гамір на рівнині. Король, стоячи навколішки, дістав із-за пазухи аркуш паперу — подячний гімн, складений його давнім сподвижником дю Барта.

А ген далеко Майєнн із Лотарінзького дому, проводир могутньої Ліги, товстун Майєнн із двома своїми прибічниками відчайдушно намагався зібрати докупи хоча б рештки війська. І так само далеко, тільки в іншому боці, очуняв зранений лицар, що доти лежав зомлілий під грушею, — майбутній славнозвісний герцог де Сюллі.

Роні обмацав себе всього — кругом рани від шпаг, куль та списів, ніщо його не минуло, а до того ж він ще й упав разом зі своїм першим конем, коли тому розпороли черево. Другого коня він не міг уже й пригадати. На ньому самому скрізь, де не торкни, позапікалася кров. «Гарний, мабуть, вигляд у мене, — подумав барон, що луже дбав про своє гладеньке обличчя. Вже вечоріло. — Шпага поламана, шолом пом'ятий, кірасу треба скинути, бо погнуте залізо страшенно тисне зранене тіло».

вернуться

10

Герцог Брауншвейзький Юлій — протестант, загинув у битві при Іврі.

1 ... 17 18 19 20 21 22 23 24 25 ... 345
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)