Виховання почуттів
- Автор: Флобер Гюстав
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2796-X
- Переводчик: Дмитро Паламарчук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Виховання почуттів». Краткое содержание книги:
Його лють вернула юнакові самовпевненість. Звісно, можна було б триматися пристойніше; однак якщо, на думку Арну, ті двоє полотен…
— Нікчемні? Кажіть далі! А ви ж їх бачили? Ви на малярстві тямитесь? Бо ж знаєте, мій хлопче, я дилетантів не визнаю!
— Ну, це мене й не обходить! — мовив Фредерік.
— То чого ж ви заступаєтесь за нього? — холодно спитав Пеллерен.
Молодик промимрив:
— Та… тому, що він мій друг.
— Ну й поцілуйте його за мене! На добраніч!
І художник, геть розлючений, пішов, і не подумавши, ясна річ, розрахуватися за вечерю.
Фредерік, захищаючи Арну, сам себе переконав у його правоті. Він так захопився своїм красномовством, що відчув ніжність до цієї розумної й доброї людини, на яку його ж друзі зводять наклепи і яка тепер працює сама-одна, всіма покинута. Фредерік не опирався дивному бажанню зараз же побачити Арну. Через десять хвилин він уже відчиняв двері крамниці.
Арну разом із прикажчиком складав величезні афіші до виставки картин.
— Чи ти ба! Яким вітром вас принесло знову?
Це звичайне питання спантеличило Фредеріка, і, не здобувшись на відповідь, він спитав, чи, бува, не знайшовся його записничок, маленький записничок в синій шкіряній оправі.
— Той, у якому ви ховаєте листи від жінок? — сказав Арну.
Фредерік зашарівся, як дівчина, і став захищатися, відхиляючи такі припущення.
— Тоді, виходить, власні вірші? — напосідав Арну.
Він перебирав розкладені зразки, обмірковував їхню форму, колір, облямівку, і Фредеріка все більше дратував його зосереджений вигляд, а надто руки, що совгали по афішах, величезні ручиська, трохи пухлі, з пласкими нігтями. Нарешті вставши, Арну сказав: «Ось і все!» — і фамільярно взяв його за підборіддя. Така безцеремонність не сподобалася Фредерікові, він позадкував, потім переступив поріг, останній раз у житті — як він думав. Навіть і на саму пані Арну, здавалося, поширювалась оця вульгарність її чоловіка.
Того ж таки тижня дістав він листа, в якому Делор'є повідомляв, що приїде в Париж наступного четверга. І Фредерік з новою пристрастю вернувся до цієї прихильності, міцнішої й шляхетнішої. Така людина варта всіх жінок. Тепер йому будуть не потрібні Режембар, Пеллерен, Юссоне — ніхто! Щоб ліпше влаштувати свого друга, він купив залізне ліжко, друге крісло, поділив на двох свою постільну білизну; і в четвер уранці вже одягався, щоб їхати зустрічати Делор'є, аж тут задзеленчав біля дверей дзвоник. Увійшов Арну.
— Тільки два слова. Вчора прислали мені із Женеви чудову форель; ми розраховуємо на вас, сьогодні рівно о сьомій… Вулиця Шуазель, будинок двадцять чотири «Б». Не забудьте!
Фредерік змушений був сісти. Коліна його дрижали. Він повторював: «Нарешті! Нарешті!» Потім написав до свого кравця, капелюшника та шевця і відправив ці три записки трьома посильними. В замку клацнув ключ, і з'явився воротар із дорожньою корзиною на плечах.
Побачивши Делор'є, Фредерік затремтів, мов жінка, яку з полюбовником несподівано застав її чоловік.
— Що тебе так вразило? — спитав Делор'є. — Адже ж ти, певно, дістав мого листа?
Фредерікові забракло сили збрехати.
Він розкрив обійми й кинувся йому на груди.
Тоді клерк розповів свою історію. Його батько відмовився дати звіт про опікунство, гадаючи, ніби необхідність у тому відпала з огляду на десятирічну давність. Однак Делор'є, добре обізнаний із судочинством, кінець кінцем вирвав усю материнську спадщину, чистих сім тисяч франків, що були тут, при ньому, в старенькому гамані.
— Це в запас, про чорний день. Завтра ж уранці треба подумати, куди вкласти гроші, та й самому влаштуватися.
А сьогодні — цілковитий відпочинок, і я весь до твоїх послуг, старий!
— Та ти не церемонься! — сказав Фредерік. — Якщо в тебе сьогодні ввечері щось невідкладне…
— Туди к бісу! Та я був би нікчемний негідник…
Цей епітет, що випадково вихопився, вколов Фредеріка в самісіньке серце, немов образливий натяк.
Воротар розставив на столі біля каміна котлети, заливне, лангусти, десерт і дві пляшки бордо. Така зустріч розчулила Делор'є.
— Ти частуєш мене справді по-царському!
Вони говорили про минуле, про майбутнє і час від часу простягали руки через стіл, з ніжністю поглядаючи один на одного. Аж тут посильний приніс нового капелюха. Делор'є голосно зауважив, яка чудова у нього підбивка.
Потім кравець особисто приніс фрак, що сам і випрасував.
— Можна подумати, що ти йдеш до вінця, — сказав Делор'є.