Таємниця підземної галереї
- Автор: Колин Владимир
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Таємниця підземної галереї». Краткое содержание книги:
Основна дія розгортається в Констанці.
Відважний антифашист Павло Мунтяну через прохід, що утворився внаслідок струсу шарів грунту після бомбардування, пробирається в підземну галерею і бачить у темряві невідомого чоловіка, який тут же таємниче зникає. Юнак пильно оглядає підземелля і потрапляє в потайну комірку, де знаходить рацію і скриню з радянськими грішми.
Хто ж такий цей невідомий, який обладнав собі схованку під землею? Друг він чи ворог?
У місті точиться запекла боротьба проти фашистського гніту, якою керує підпільна група комуністів, і для успіху цієї боротьби конче потрібно розкрити таємницю підземної галереї.
В боротьбі з підступним ворогом робітники-підпільники виявляють справді нечуваний героїзм, кмітливість і винахідливість.
Твір користується великою популярністю в Румунії. Немає сумніву, що його прихильно зустріне і радянський читач.
Тепер, знаючи дорогу, Павло прямував швидко, наче хотів утекти од важких роздумів. Проліз через вузький отвір і одразу опинився біля скелета.
“Отак десь валяються може й кості Грігоре; а завтра закопають Фаніку… Наші трупи наповнюють землю. Через те вона така й тверда. Минуть роки, хтось знайде наші кістки і теж міркуватиме, як ми жили..”
Павло пішов уперед, намагаючись позбутися тривожних почуттів. Знав, що Фаніці не допоможеш, а проте думки не давали спокою, роїлися в голові, мов настирливі гедзі.
Не почуваючи ніякого страху, Павло переліз через купу щебеню, дійшов туди, де минулого разу невідомий повернув до іншої галереї, погасив ліхтарик і вдивився в темряву. Не побачив нічого підозрілого. І раптом з’явилась якась певність, що той чоловік зараз не прийде. Це було дивне почуття, але на душі стало зовсім спокійно. Юнак засвітив ліхтарик і попрямував до кам’яної стіни, перед якою невідомий розтанув, наче якийсь дух; оглянув мури підземелля, вистукуючи ліхтариком.
Галерея була прорита в скелі, за нею, напевне, лежав шар каменю, на якому збудовано місто. Павло обернувся до стіни, де тоді востаннє майнула тінь незнайомця, і тільки тепер збагнув, що, на відміну од інших, — гладеньких, вирубаних у кам’яному масиві, — ця стіна складалася з блоків. Отже, викладена недавно.
Однаковісінькі брили так щільно прилягали одна до одної, що між ними не можна було просунути й голки. Пильно озираючи їх, юнак пригадав, що в ту останню мить він помітив саме руку невідомого..
Намагався визначити, на якій висоті вона тоді показалась, але не міг, бо рука відразу щезла. Раптом він подумав, що не обстукав ще цієї стіни. Якщо в ній є прохід, то, звичайно, звук це покаже.
Взявся стукати по каменю ліхтариком, та, на превеликий подив, не почув якоїсь порожнечі.
“А може, вихід замасковано в долівці?” — вхопився Павло за останню рятівну думку.
Нахилившись, він обстукав, камінь за каменем, однак і тут не було ніякого отвору.
“От чортовиння!” — вилаявся стиха.
Ще раз пильно оглянув кам’яну стіну, але вона була така гладенька, що навіть малесенька щілинка на ній не, лишилася б непоміченою.
“Що я шукаю? — міркував Павло. — Вихід Ну гаразд… Щоб потрапити за цю стіну, потрібні двері, а двері мають відчинятися…”
Присвічуючи ліхтариком, юнак заходився пильно оглядати місця, де були з’єднані блоки. Через деякий час над третім знизу рядом блоків помітив чорну цяточку, не більшу за головку сірника. Павло помацав пальцем і збагнув, що це кнопка.
“Невже тут прохід?” — подумав, натискуючи пальцем.
Кров застигла в жилах, коли він відчув, що каміння рухнулось. Мимоволі відступив назад. У кам’яній стіні з’явився отвір, такий, як дверцята в сейфі. Серце в Павла забилося швидко-швидко.
Вхід складався з двох плит, поставлених одна поверх одної, в другому і третьому рядах.
Подумавши, Павло зрозумів, що коли б до них прилучилася й плита з першого ряду блоків, то на долівці зостався б слід і отвір легко було б помітити А вкладені таким способом дверцята зачинялися щільно, і нічого не було видно. Добре змащені завіси — їх Павло побачив пізніше — і ті три скоби, які з’єднали між собою обидва блоки, були по другий бік стіни.
З відчиненого отвору несло затхлістю. Стояла німа тиша. Хлопцеві здавалося, що світ зовсім зник, і він зостався під землею сам-самісінький.
Павло присвітив ліхтариком, і під стіною, в якій відкрилися дверцята, побачив скриню. Перелізши через нижній блок, юнак опинився в невеличкій комірці. Тут був стілець, стіл, а на ньому — якийсь чорний ящик.
Хлопець причинив за собою кам’яні дверцята, зоставивши тільки невеличкий отвір, щоб можна було просунути руку. А тоді освітив похмурі стіни і пересвідчився, ще це монолітна скеля. Напевне, тут був якийсь коридор, а той невідомий чи хтось інший відгородив його стіною з блоків. Дверцята свідчили про неабияке вміння будівельника, бо люди, які в глибоку давнину видовбували підземелля, звичайно, не змогли б їх зробити.
Отже, Павло опинився в кімнатці, скоріше в коридорі, шириною з метр і в довжину понад чотири метри. Перш ніж оглянути кімнатку, вирішив роздивитися, як відчиняються дверцята зсередини. Пошукав і тут чорного гудзика на стіні. Натиснув пальцем, і дверцята розчинилися. Отже, їх можна відчиняти і звідси. Уважно придивившись, помітив ще одну кнопку. Натиснув на неї, і дверцята зачинилися.
А тоді спокійно скочив з скрині, на якій досі стояв. Хотів підняти віко, але скриня була замкнута. Розбивати замок не хотів. Що лежить у скрині — невідомо, а так, просто з цікавості, не варто показувати незнайомцеві, що його схованку викрито.