Месник: Повісті та оповідання

— Армене, я бачу, твій настрій знову погіршав,— співчутливо мовив Вартан.

— Нічого… Я трошки розхвилювався, зараз минеться,— крадькома витер очі Армен.

Над лісом рівно, як журавлиний ключ, летіли ескадрильї наших бомбовозів. Армен підвів голову. Довкола важких літаків, виблискуючи проти сонця срібними крилами, летіли винищувачі — їхні надійні охоронці.

— Гітлерові подарунки повезли,— пожартував Вартан, і на обличчі його побратима ворухнулася усмішка.

Біля них зупинилася машина командира полку. З неї вискочила Наталя, підбігла до сержанта й, взявши його за рукав, одвела вбік, щоб Армен не чув, що вона говоритиме. Губи її тремтіли.

— Ой, біда, біда, товаришу сержант, тяжку звістку вам принесла,— заквилила дівчина.— Ви ж знаєте, скільки Армен просив командира полку, аби той допоміг йому розшукати батька. Товариш підполковник куди тільки не звертався, посилав запити, дзвонив, писав, нагадуючи про це прохання… І ось сьогодні, оце щойно, йому подзвонили з Любліна й сказали, що комісар Баграт Месропян, якого він так довго шукав, учора загинув. Його автомобіль підірвався на ворожій міні…— Наталя прикусила губу, стримуючи хвилювання.— А зараз, через півгодини, його ховатимуть у міському парку… Почувши цю звістку, підполковник відразу поїхав туди, а тепер прислав машину по вас.

Вартан на хвилину закляк на місці, боявся й глянути на Армена. Як же йому сказати про це? Потім, опанувавши собою, підійшов до хлопця:

— Армене, братику, машина командира полку приїхала по нас… Поїдемо в місто,— сказав він, узявши хлопця за плече.

— А що сталося?.. Чого нам туди їхати? — насторожено спитав Армен, ніби передчуваючи біду.

— Ходімо, дорогою я тобі все поясню…

Сіли в машину.

Бойко на повній швидкості погнав до міста.