Викрадачі
- Автор: Костова Элизабет
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0916-2
- Переводчик: Володимир Поляков
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Викрадачі». Краткое содержание книги:
До психіатричної клініки потрапляє незвичайний пацієнт — талановитий художник Роберт Олівер, який учинив напад… на витвір мистецтва — картину, якій понад 100 років. Одержимий бажанням розгадати таємницю, що мучить генія, закріплений за ним лікар Ендрю Марлоу вирушає в захопливу подорож, щоб віч-на-віч зустрітися з натхненням і пристрастю, що пережили століття…
Стоячи спиною до мене, він малював за дошкою, яка правила йому за письмовий стіл, а мольберт тепер спорожнів.
— Доброго ранку, Роберте! — Останній тиждень або й два я почав звертатися до нього просто по імені, дуже чемно, удаючи, нібито він сам мені це дозволив. — Можна, я завітаю до вас на хвилинку?
Двері, як і завжди, я залишив не зачиненими. Він не обернувся, але його рука уповільнила свої рухи на папері, а пальці, як я бачив, сильніше стискали олівець. Маючи справу з Робертом, я мусив пильно стежити за будь-якими його діями, що могли правити за мову нашого спілкування.
— Я вам дуже вдячний за те, що позичили мені листи. Повертаю вам оригінали. — Я обережно поклав конверт з листами на стілець, де їх залишив мені сам Роберт, проте він так і не обернувся.
— У мене є малесеньке запитання до вас, — знову звернувся я до Роберта бадьорим тоном. — Що ви робите, коли вам потрібно розшукати якісь відомості? Просто цікаво — ви користуєтесь Інтернетом? А може, багато часу проводите у бібліотеках?
На долю секунди олівець завмер на місці — й знов продовжив тушувати щось на малюнку. Я не дозволив собі наблизитися до Роберта й подивитися, що саме він малює: було щось вороже в тому, як напружилися його плечі під старенькою сорочкою. Я побачив, що на маківці у нього з’явилася невеличка цятка лисини; було щось зворушливе в тому, як позначився на цьому місці вік, коли все інше в Роберті ще залишалося таким міцним.
— Роберте, — зробив я нову спробу, — ви здійснюєте якісь пошуки в Інтернеті для своїх картин?
На цей раз олівець не припинив рухатися ані на мить. Мені захотілося, щоб він-таки обернувся й поглянув на мене. Я уявив, що вираз обличчя в нього похмурий, а очі стомлені. Та згодом я відчув навіть задоволення від того, що він цього не зробив — мені потрібно було звертатися до його спини, щоб він сам не спостерігав за мною.
— Я інколи теж цим займаюсь, хоча в цілому надаю перевагу книжкам.
Роберт не ворухнувся, але щось у ньому ворухнулося — це я скоріше відчув, ніж дійсно побачив. Що саме: злість? цікавість?
— Ну що ж, гадаю, це й усе, — я зробив маленьку паузу. — Бажаю вам доброго дня, Роберте. Якщо буду вам потрібен, ви тільки скажіть. — Про те, що його листи якраз перекладають на моє прохання, я вирішив наразі не розповідати: якщо він здатен мовчати, чому ж і мені не вдатися до того ж самого?
Залишаючи палату, я поглянув на стіну над його ліжком: він уже прикріпив туди стрічкою новий малюнок, дещо більший за інші — чорнява пані, похмура, з осудливим виразом обличчя; звідти вона завжди може дивитись на Роберта, навіть коли він спить.
Наступного понеділка на мене чекав у поштовій скриньці конверт від Зої. Я примусив себе пообідати, перш ніж відкрити його. Тільки після того помив руки, налив собі чаю та влаштувався у вітальні під яскравою лампою. Зрозуміло, мова в листах піде, скоріше за все, про звичайні сімейні справи, як у більшості старих листів, проте Зоя обіцяла ж і деякі абзаци про живопис. Вітання на початку листа вона залишила французькою мовою, бо знала, що це мені сподобається.
6 жовтня 1877
Cher Monsieur,[27]
Дякую Вам за люб’язну записку, відповісти на яку випадає мені. Нам усім було дуже приємно бачити Вас учора ввечері. Між іншим, і тому, що Ваша присутність розважила мого свекра, а з того часу, як він переїхав жити до нас, було майже неможливо викликати в нього бодай легку посмішку. Мені здається, він дуже сумує за власною домівкою — попри те, що вже декілька років вона все одно що порожня: так не вистачає там його коханої дружини. Він завжди повторює, який Ви для нього добрий брат. Ів переказує Вам свої привітання. Його підбадьорює те, що Ви повернулися до Парижа. (Він стверджує, що життя значно краще, коли поблизу є рідний дядько!) Я щаслива, що нарешті познайомилася з Вами особисто. Сподіваюсь, Ви мені пробачите, якщо цей лист не буде довгим, тому що мені потрібно сьогодні вранці багато чого зробити. Щасти Вам у дорозі до Луари! Я щиро бажаю, щоб Ваше перебування там було приємним, і впевнена в тому, що вся Ваша робота виявиться успішною. Заздрю Вам, тому що Ви, безперечно, намалюєте чудові пейзажі. А ще я обов’язково прочитаю своєму свекрові ті нариси, які Ви нам залишили.
27
Шановний пане добродію (фр.).