Гелтер Скелтер
- Автор: Завара Олександр
- Язык: украинский
- Год: Издательство «Ранок» 2
- ISBN: 9786170954534
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Гелтер Скелтер». Краткое содержание книги:
Він про це нікому не розповідав і навіть не згадував, але той епізод закарбувався в його свідомості на все життя.
Вони тоді ще жили з батьком. Макс грався в саду, а потім йому заманулося піти до мами, яка поралася із чимось по господарству. Хлопчик залишив усі іграшки, прихопив тільки пістолет із кількома камінцями, що слугували за кулі. Прокравшись крізь хоч і залишену ворогом, але все одно небезпечну територію, він знайшов матір доволі швидко. Вона стояла над старезною колодою, в одній руці тримала сокиру, а в іншій рябу курку.
Максові заманулося обійняти маму. Він кинувся до неї, але вона, не помічаючи сина позаду, поклала рябу на колоду і, змахнувши сокирою, опустила її просто на курячу шию. А потім відпустила пташину.
Груда рябого пір’я підскочила вгору, як навіжена. Хвиля чогось теплого ляпнула на Максове обличчя й руки. Рідина виявилася червоною. Він гадки не мав, звідки вона взялася і чому така тепла. І чого це курка носиться двором і фарбує траву в такий самий червоний колір.
Він стояв і дивився на рябу курку, що й досі плигала і боролася за остаточно відібране життя. А ота барва стала для хлопчика рідною й ненависною водночас. Тоді, ще малим, він і дізнався, що таке смерть і що таке вбивство, а ще – як воно може залишитися безкарним.
Сергіїв «гостинчик» раптово повернув Макса в ту саму мить, коли він, волаючи, тікав від безголової курки, а світ навколо нього йшов обертом. Потім пійло підкинуло ще кілька сюжетів – вочевидь, то вже були звичайні галюцинації.
В одній його батько прийшов з роботи злий, як чорт на церковне свято. Погляд його почервонілих від алкоголю очей викликав жах, та хлопчик знав – тата зараз краще не чіпати, бо він утомився, йому треба відпочити.
У наступній тато повернувся додому веселий та усміхнений. Він щось сховав у нижній шухляді комода, що стояв у коморі. Попри відчинені двері, там все одно було темно, бо світила тільки тьмяна лампочка в брудному плафоні. Її жовтувате світло вихоплювало тільки шматок стіни, старі порожні пляшки й баняки на одній з полиць, якісь коробки й павутиння. Тато швидко поклав щось усередину шухляди й заштовхнув її на місце. Він не бачив сина, бо той ховався біля комори, проте Максим бачив батька дуже добре. Можливо, занадто добре.
І ще: хлопчик розбудував на підлозі ціле місто з солдатиками й машинками. Він весь у грі, але щось йому муляє, не дає спокою. Так, це саме вона, допитливість, хай їй грець. Він раптом згадав про батьків секрет і навіть незчувся, як уже стояв поряд із коморою. Важко продертися крізь сховані тут непотрібні меблі. Їх небагато, лише кілька стільців і щось схоже на тумбу, але для дитини його віку це справжні перешкоди, і вони роз’ятрили його цікавість ще сильніше… Нарешті жаданий комод перед ним. А ось і нижня шухляда…
Коли йому нарешті вдалося її відкрити, усередині він знайшов якісь незрозумілі, мабуть, батькові інструменти, а серед них – довгий ніж із тонким лезом і мотузку. Вона була просякнута дивною червоною фарбою.
І навіщо було її фарбувати?
Зовсім поруч рипнула мостина. Це примусило хлопчика озирнутися і поглянути на двері. Всередині одразу захололо: біля дверей комори стояв батько, а в його очах палав вогонь. Страхітливий вогонь люті, такий, якого Максимко досі не бачив. Штурхаючи меблі ногами, батько буревієм підлетів до сина, хапнув хлопчика за руку й швидко витяг з комори, наче мішок із старим мотлохом. Охоплений скаженою люттю, він підняв руку і…
Далі була темрява.
Коли хлопчик розплющив очі, виявилося, що він лежить на підлозі, надворі знову світить сонце, а тата вже немає. Мабуть, пішов на роботу.
«Юобот з иджваз я. Юобот з я…»
Очуняв Макс після того «чаю» десь під стіною посеред підвалу гуртожитку. Він сидів на цементній підлозі, підібгавши під себе ноги і притулившись спиною до холодних цеглин, а його обличчя змокло від сліз. Навколо було темно; він і гадки не мав, як тут опинився.
Щоб звільнитися звідти, він скористався ліхтариком мобільника. Добре, що той досі лежав у кишені та ще й з нормально зарядженою батареєю. Коли подивився на екран, виявилося, що ніч майже позаду і ось-ось має зійти сонце.
Тільки тоді Макс зрозумів, що то була не просто горілка, і всі мрії про початок нового життя з чистого аркуша полетіли шкереберть. Підсунуте йому питво слугувало зайвим доказом того, що насправді наш світ ніколи не змінюється, а разом із ним не змінюються й люди. І хай би що він не планував, хай би якими обіцянками не розраджував себе, він все одно притягуватиме до себе тих самих потвор, яких волів би позбавитися, і ті самі обставини, від яких дременув би якнайшвидше і якнайдалі.