![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
Характерним документом ідейного повстанського руху може служити "Ультиматум" укр. незалежника Юрія Мазуренка, "отамана Головного Штабу повстанських військ України".
Цей документ починався так:
Ультіматум
Голові, так званого, Українського Робітниче-Селянського Уряду Раковському.
1919 р. Червня 25 дня м. Сквира.
Від імени повставшого українського працюючого народу заявляю вам, що робітники й селяне України повстали проти вас, як влади російських завойовників, котра, прикрившись святими для нас гаслами:
1) Влади рад Робітників і Селян.
2) Самовизначення народів, аж до відокремлення.
3) Боротьби проти імперіалістів-завойовників і грабителів працюючих мас, - псує не тільки всі святі гасла й руйнує дійсну владу робітників і незаможних селян сусідньої держави, а ще й використовує їх у метах далеких від усякого соціалістичного устрою.
А далі йшов цілий ряд пунктів обвинувачення Уряду Раковського в усьому тому, що предбачала Директорія й чим одзначалася вся політика пятаковців на Україні. Вкінці повстанцями пропонувалось Правительству Раковського перестати іменуватись Урядом Укр. Сов. Республіки, передати владу Повстанським Революційним Комітетам, вивести всі свої війська з України і т. п.
Але на це пятаковщина знов одповіла ще дужчим терором і війною. І ця внутрішня, братоубийча війна ще більш руйнувала край, підривала саму ідею революції й комунізму, скріпляла контрреволюційні сили й знесилювала ще більше саму Росію, бо тепер влада пятаковщини, вигнана з сел, тримаючись тільки по лініях залізниць та в більших містах, не могла вже майже нічого добути з України для голодаючої Росії.
Повстання, як неестетично признався член Уряду Раковського Д. Мануїльський, роз'їло пятаковщину, "як сіфіліс".
А найкраще скористувалась цим контрреволюція в особі Денікіна. Цьому ґенералові не трудно було "роз'їдену сіфілісом" повстання пятаковщину подужати. І він подужав і її, й тих, кого вона сама роз'їдала та нищила.
Історія знову, ще раз давала свою жорстоку, сувору лекцію.
РОЗДІЛ XIII. РОЗВИТОК РЕАКЦІЙНОСТИ РЕЖИМУ ОТАМАНЩИНИ
1. Між двох стін і "орієнтація на власні сили".
Взяття Кам'янця й утворення з його нової "столиці" не принесло отаманській владі особливих, ґрунтовних змін в її тяжкому становищі. Це становище було з одного боку обумовлено внутрішніми орґаничними якостями самої природи сеї влади, а з другого факторами міжнароднього характеру. І ці сили робили те, що час "кам'янецького сидіння" був кількамісячним, важким, але неминучим, лоґічним процесом розкладу й конання отаманщини.
В біді, в нещастю неґативні риси нещасного завсігди виступають опукліще, виразніще. Це спостереження цілком підтвержується на отаманщині й на тій українській демократії, яка тинялася за отаманщиною по закутках України, жалюгідно силкуючись не загубити єдиного, що в неї лишилось, - національного кольору тих клаптиків української державности, на яких гарцювала реакційна отаманія.
Безконтрольність, безвідповідальність, самовладність, нездатність до орґанізації, безпрінціпність, малоросіянський патріотизм і безглуздий шовінізм, словом, усі ті риси, якими одзначалась отаманщина з самого початку, але які в кращих умовах втримувались сторонніми факторами, тепер випнулись, оголились, як смердючі рани, й отруювали круг себе все оточення.
Отаманом міг стати всякий, хто хотів. Головним отаманом видавалось посвідчення, що такий то має формувати "загін", йому давалось кільки мілліонів карбованців і новий отаман починав свою діяльність. Ніякого, розуміється, ні відчиту, ні контролю, ні відповідальности за гроші й за свою "діяльність" ці "національні герої" за прикладом "головного національного героя" не визнавали. Формально вони немов підлягали "Головному Отаманові", але, по суті, ця славолюбна "балерина" боялась цих отаманців, запобігала їхньої ласки й не сміла ні за які злочинства покарати цих "героїв", щоб не загубити серед них своєї популярности.
І через це отамани й отаманці вільно розкрадали гроші, піячили, бешкетували й робили єврейські погроми.
Так само характерні риси демократії, що була при отаманщині й творила "урядову владу", теж виступали тепер ще помітніще. Загнана в куток між двох стін, - Антантою й пятаковщиною, - бідна хуторянка безпорадно кидалась від одної стіни до другої, боячись і тої й другої, й бажаючи знайти поміч у одної проти другої. Розігнавшись з кабінетом Остапенка в обійми Фрейденберґів, одкинувши всякі "трудові прінціпи" й причепурившись під паняночку з парламентаризмом і зрадою аґрарною, хуторянка, як відомо, дуже набила собі лоба об стіну Гришина-Алмазова. Тоді, розсердившись, вона викинула кабінет Остапенка, поскидала з себе панські браслетики й знову одяглася в свитку трудового прінціпу, утворивши "соціалістичний" кабінет Мартоса. Навіть більше: кинулась до пятаковської стіни, чи не можна якось з нею порозумітися. Але там заводилась "федерація" й давались розпорядження порядкувати "исключительно на русскомъ языке".