Жінка у білому (на украинском языке)

— А що було потім із сером Персівалем? — спитав я. — Чи лишився він у Велмінгамі?

— Де там, сер! Весь Велмінгам гудів про нього. Того самого вечора, коли сталося те неподобство, люди чули, як вони з місіс Катерік погарикались, а наступного ранку він знявся й поїхав.

— А місіс Катерік? Вона, звісно, не зосталась жити там, де всі знали про її ганьбу?

— А таки зосталась, сер. Вона ж така безсердечна й жорстока, що їй байдуже було до людського осуду. Заявила всім, починаючи від священика, що стала жертвою жахливої помилки й що всі злі язики Велмінгама не виживуть її звідтіля, бо вона ні в чому не винна. Скільки я там була, і вона жила в Старому Велмінгамі, а коли я виїхала й коли заходилися будувати нове місто, і всі шановані велмінгамці переселялись туди, то й вона переселилась, от ніби затялась жити серед них і муляти їм очі до самого кінця. Там вона й досі живе, доживе там і до смерті, всім-усім на зло.

— Але на які гроші вона жила всі ці роки? — спитав я. — Чи був спроможний її чоловік допомагати їй, чи пропонував допомогу?

— І спроможний був, і пропонував, сер, — відповіла місіс Клементс. — У своєму другому листі до мого доброго чоловіка він написав, що оскільки вона носить його прізвище й живе в його домі, він не допустить, хоч яка вона була клята, щоб вона померла з голоду під тином, немов жебрачка. Він писав, що раз на три місяці зможе виплачувати їй невелику допомогу, а надсилатиме на один лондонський банк.

— І прийняла вона ту допомогу?

— Ані гроша, сер. Сказала, що нічим не хоче бути винною Катеріку і хай хоч сто років вона проживе, а не візьме від нього й мідяка. І дотримала свого слова. Коли мій дорогий чоловік помер, із його майном дістався мені й той Катеріків лист, і я сказала їй, щоб вона сповістила мене, коли терпітиме нужду. «Вся Англія знатиме, що я в нужді, — заявила вона, — перш ніж я скажу про це Катерікові чи кому з його друзів. Ось вам моя відповідь, і, якщо він коли озветься, так і йому напишіть!»