Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
Конституційний припис про обов’язок доведення актів до відома населення знаходиться в логічному зв’язку зі ст. 94 Конституції, яка регламентує процедуру набрання чинності законами і вимагає їх офіційного оприлюднення. Завдяки системному тлумаченню ч. 2 ст. 57 Конституції можна дійти висновку, що доведення до відома акта слід розуміти як його офіційне оприлюднення.
Акцент на доведенні до відома населення саме законів та інших нормативно-правових актів обумовлюється тим, що нормативно-правовий акт розглядається як основне джерело, яке містить переважну більшість норм вітчизняного права. Проте це не означає, що держава не повинна докладати зусиль щодо доведення до відома населення інших джерел, з яких громадяни можуть дізнатися про свої права та обов’язки. Наприклад, держава гарантує право на доступ до судових рішень завдяки офіційному оприлюдненню судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України. Отже, обов’язок забезпечити доступ до судових рішень слід розуміти як гарантію права особи знати свої права та обов’язки, закріпленого ч. 1 ст. 57 Конституції України.
Необхідно також звернути увагу на те, що ст. 57 Конституції вимагає обов’язкового оприлюднення лише тих нормативно- правових актів, які визначають права і обов’язки громадян (термін «громадяни» у даному випадку слід розуміти в широкому значенні, яке охоплює будь-яких фізичних осіб). З цього випливає, що інші нормативно-правові акти, тобто ті, що не визначають права і обов’язки громадян, можуть не доводитись до відома населення. Це легітимує практику видання актів з обмеженим доступом.
Стаття 57 Конституції містить пряму вказівку на необхідність прийняття закону, який би визначав порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів. Насамперед необхідно констатувати, що на сьогоднішній день в Україні не має спеціального закону, який був прийнятий на підставі ст. 57 Конституції, хоча необхідність і доцільність його прийняття не викликає жодних сумнівів. В умовах законодавчої лакуни Президентом України був ухвалений Указ від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно- правових актів і набрання ними чинності», який визнається практикою актом praeter legem. Слід також зауважити, що порядок оприлюднення окремих видів нормативно-правових актів все ж таки унормований на рівні законів (хоча і не завжди повного мірою). Наприклад, порядок оприлюднення законів та постанов Верховної Ради України визначений ст. 94 Конституції України і гл. 25 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 р., актів Кабінету Міністрів України — ст. 52 Закону України від 7 жовтня 2010 р. «Про Кабінет Міністрів України», актів місцевого самоврядування — ст. 59 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні».
У свою чергу, ч. 3 ст. 57 Конституції містить своєрідну санкцію за порушення обов’язку офіційного оприлюднення нормативно- правових актів. Вона проголошує нечинними не доведені до відома населення закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян. Це означає, що такий неоприлюднений нормативно-правовий акт не є обов’язковим, його приписи не породжують юридичних наслідків. Тому громадяни не можуть бути притягнуті до юридичної відповідальності за недотримання його приписів, а органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не мають права керуватися цим актом у своїй діяльності.
Стаття 58.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Частина 1 ст. 58 Конституції закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. У Рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 р. № 6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі пояснюється, що «суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності...». Тому заборона зворотної дії в часі означає, що приписи законів та інших нормативно-правових актів не поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності. У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що «до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце». При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акта щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акта в часі).