Гаррі Поттер і келих вогню

— Сюди, Гаррі... Сюди. Сідай... Усе буде гаразд... Випий оце...

Гаррі почув, як заскрипів ключ у замку. Тоді хтось дав йому в руки чашку.

— Випий... Тобі стане краще... Пий, Гаррі, мені треба знати все, що було, якомога точніше.

Муді нахилив чашку і допоміг йому випити. Гаррі закашлявся, перчений смак обпік горлянку. Обриси Муді та його кабінету нарешті стали чіткіші... Професор був так само блідий, як і Фадж, обидва його ока, не кліпаючи, втупилися в Гарріне обличчя.

— Гаррі, Волдеморт повернувся? Ти певен? Як йому це вдалося?

— Він узяв дещо з могили свого батька, від Червохвоста і від мене, — сказав Гаррі. У голові проясніло. Біль у шрамі трохи вгамувався. Він чітко бачив обличчя Муді, хоч у кабінеті було темно. Навіть сюди долинали крики й верески з поля для квідичу.

— Що взяв від тебе Темний Лорд? — запитав Муді.

— Кров, — відповів Гаррі, піднімаючи руку. На рукаві мантії був проріз від Червохвостового кинджала.

Муді голосно й протяжно свиснув.

— А смертежери? Повернулися?

— Так, — кивнув Гаррі. — Багато...

— Як він до них поставився? — тихо запитав Муді. — Він їм пробачив?

І раптом Гаррі згадав. Треба було сказати Дамблдорові, негайно треба було сказати!

— У Гоґвортсі є смертежер! Тут є смертежер — він укинув моє ім'я в Келих Вогню, він зробив так, щоб я дійшов до фіналу...

Гаррі спробував підвестися, але Муді силоміць посадовив його на місце.

— Я знаю, хто смертежер, — тихо сказав він.

— Каркароф? — аж підскочив Гаррі. — Де він? Ви його вже затримали? Замкнули?

— Каркароф? — якось дивно реготнувши, перепитав Муді. — Каркароф недавно зник, коли відчув, що Чорна мітка на його руці почала пекти. Він зрадив дуже багатьох відданих прибічників Темного Лорда, тому не прагнув з ними зустрітися... Та я сумніваюся, що він далеко втече. Темний Лорд уміє вистежувати своїх ворогів.

— Каркароф зник? Утік? То що — це не він укинув моє ім'я в Келих?

— Ні, — твердо відповів Муді. — Ні, не він. Це зробив я.

Гаррі не повірив власним вухам.

— Ні, це не ви, — сказав він. — Ви не вкидали... ви не могли...

— Запевняю тебе — це справа моїх рук, — ще впевненіше мовив Муді. Його магічне око закрутилося й зупинилося на дверях — Гаррі знав, що він перевіряє, чи за ними ніхто не стоїть. Водночас Муді витяг чарівну паличку і націлив її на Гаррі.

— То він їм пробачив? — перепитав Муді. — Смертежерам, які лишилися на волі? Тим, що уникли Азкабану?

— Що? — перепитав Гаррі.

Він не зводив очей з націленої на нього палички. Це якийсь невдалий жарт — інакше бути не могло.

— Я тебе запитав, — тихо повторив Муді, — чи пробачив він тим мерзотникам, які навіть не намагалися його шукати. Тим віроломним боягузам, що навіть не пішли заради нього в Азкабан. Нікчемні дрібні покручі — їм вистачило сміливості, щоб стрибати в масках на Кубку світу з квідичу, та варто було мені запалити в небі Чорну мітку, як вони порозбігалися.