У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра

— доктор нараз уперше при мені зсунув брови і, не питаючися згоди в пана де Шарлюса, сказав їй владно: «Чого ж ти, Леонти-но, стоїш? Сідай!» — «А я вам не заважаю?» — спитала несміливо пані Коттар у барона, але той, здивований докторовим тоном, не відгукнувся. А Коттар ще раз, не давши йому схаменутися, повторив рішуче: «Сідай!»

Незабаром товариство розійшлося, і тоді пан де Шарлюс звернувся до Мореля: «З усієї цієї історії, яка завершилася краще, ніж ви на те заслужили, я висновую, що ви не вмієте поводитися, і з кінцем вашої служби я сам відвезу вас до батька, як учинив архангел Рафаїл, посланий Богом до молодого Товія». І барон усміхнувся велично й радісно, зате Морель аж ніяк не зрадів, бо думка, що його доправить додому пан де Шарлюс, йому не подобалася. Захоплений порівнянням себе з архангелом, а Мореля — з сином Товія, пан де Шарлюс забув, що сказав цю фразу на те, щоб позондувати ґрунт: чи згодиться Морель, — як того прагнув барон, — поїхати з ним до Парижа. Сп’янілий від кохання чи самолюбства, барон не побачив, — чи удав, ніби не бачить, — скри-палевої гримаси, бо, зоставивши його самого в кав’ярні, сказав мені з гордовитим усміхом: «Ви зауважили, як він запишався, коли я порівняв його з сином Товія? Він дуже розумний і зразу збагнув, що батько, з яким він тепер житиме, не його рідний батько, мабуть, огидний вусатий лакиза, — а його духовний отець, себто я. Як він цим пишається! Як гордо підніс він голову! Як зрадів, зрозумівши, що його чекає! Я певен, що він щодня буде правити: «Господи! Ти дав блаженного архангела Рафаїла в охоронці твоєму рабу Товію на його довгій путі, низпошли і нам, твоїм рабам, велику ласку — бути під його заступництвом і вдаватися до його помоги». Я не потребував, — додав барон, твердо переконаний, що гряде день, коли й він стане перед Господнім престолом,