Орієнталізм

Багато ісламістів та арабістів старшого віку відреаґували на мою книжку з ображеною амбіцією, яка їм заміняє саморефлексію; більшість удалися до таких слів, як «злісний», «ганьба», «обмова», так ніби критика вже сама по собі — це неприпустиме порушення кордонів їхнього священного академічного заповідника. У випадку Льюїса, його аґресивний захист своїх позицій можна вважати актом очевидної нещирості, оскільки він більшою мірою, аніж інші орієнталісти, був палким політичним прихильником акцій, спрямованих проти арабів (і не тільки), у Конґресі Сполучених Штатів, у своєму «Коментарі» і де завгодно. Тому адекватна відповідь йому має включати розповідь про те, в чому полягає політична й соціологічна суть його поведінки, коли він удає, ніби захищає «честь» своєї наукової галузі, а цей захист, як дуже легко переконатися, є ретельно виготовленою мішаниною ідеологічних напівістин, призначених завести на манівці читачів-неспеціалістів. {447}

Одне слово, зв’язок між ісламським або арабським орієнталізмом і новітньою європейською культурою може вивчатися без того, щоб водночас заносити до каталогу кожного орієнталіста, який будь-коли жив на світі, кожну орієнталістську традицію або все написане орієнталістами, а потім скласти все це докупи й проголосити прогнилим та нікчемним імперіалізмом. Принаймні я цього ніколи не робив. Безглуздо твердити, що орієнталізм — це змова, або проголосити, що Захід — зло; і те, й те — несусвітня дурість, яку Льюїс та один з його епігонів, іракський публіцист К. Макія, мали нахабство приписати мені. З іншого боку, треба бути лицеміром, щоб не помічати культурних, політичних, ідеологічних та інституційних контекстів, у яких люди пишуть, думають і розмовляють про Схід, чи є вони вченими, чи ні. Як я вже сказав раніше, надзвичайно важливо зрозуміти, що причина, з якої проти орієнталізму виступає так багато тверезомислячих незахідноєвропейців, полягає в тому, що він виник за доби колоніалізму, що стало темою недавнього надзвичайно цікавого симпозіуму «Колоніалізм і культура», матеріали якого видані за редакцією Ніколаса Б. Діркса5. В дискурсі такого виду, опертому передусім на припущенні, що іслам є монолітним і незмінним, а тому придатним для реалізації в його сфері, за допомогою «експертів», важливих вітчизняних політичних інтересів, ані мусульмани, ані араби, ані якісь інші дегуманізовані нижчі народи не можуть упізнати в собі людські створіння, а у своїх спостерігачах — звичайних учених. Передусім вони бачать у дискурсі новітнього орієнталізму та його відповідників у подібних галузях знання, сконструйованих для тубільних американців і тубільних африканців, хронічну тенденцію заперечувати, придушувати або спотворювати культурний контекст таких систем думки, щоб підтримувати фікцію своєї наукової неупередженості.