Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
Раз, під Намисловом, коли тамтешній бондар-батько вислуховував Жехорса та Рейневана, Бісклавре, який стояв на підстраховці, впіймав і затягнув до хати сина, дванадцятирічного хлопця, крадькома посланого по сторожу до міста. Швидше, ніж вдалося б вимовити “Юда Іскаріот”, бондарчук звивався на долівці, прохромлений навахою, бондар хрипів і хлюпав кров’ю з перерізаного горла, бондарева й бондарівни лементували на різні голоси, а товариство втікало через плоти до залишених у гущавині коней.
— У боротьбі за праве діло етики немає, - спогорда випростався Жехорс, коли через якийсь час Рейневан докоряв йому, головним чином за дванадцятирічного. — Коли діло вимагає вбити, треба вбити. Дух знищення — це водночас творчий дух. Убивство в ім’я правого діла не є злочином, тому не можна вагатися вбивати в ім’я правого діла. Ось ми із піднятим чолом і впевненим кроком входимо на сцену історії. Ми змінюємо й формуємо історію, Рейнмаре. Коли настане Новий Порядок, діти вивчатимуть це у школах. А назву того, що ми робимо, дізнається весь світ Слово “тероризм” буде на вустах усього світу — Амінь, — закінчив Бісклавре.
Через два дні вони повернулися. Жехорс і Бісклавре дізналися прізвище намисловського агента, який перевербував бондаря. І вбили його. Закололи ножами, коли той уночі повертався з корчми.
З кожним днем, слід було визнати, дух знищення ставав дедалі більше й більше творчим.
— Не марудь, не марудь, — кривився Бісклавре, бачачи вираз Рейневанового обличчя. — Одного дня отримаємо від Флютика наказ, то підемо разом, утрьох, застромити ножа в черево тому Грелленортові, який убив твого брата. Або князеві Янові Зембицькому. Або й самому вроцлавському єпископові. І що, тоді ти також нарікатимеш, триндітимеш про етику та честь?
Рейневан не відповідав.
У ніч із сьомого на восьме листопада на домовлене місце, яким був покутний хрест на краю діброви біля перевалу Томпадла, що розділяв масиви Шленжі та Радуні, прибули на зустріч ті, хто мав прибути. Ті з-поміж “розконсервованих” агентів, яких Фогельзанг визнав найнадійнішими й потребував для виконання спеціального завдання. Зрозуміло, було дотримано заходів безпеки: присутності серед конспіраторів шпигуна все ще не можна було виключити. На перевалі Томпадла на тих, хто прибував, чекав тільки один представник Фогельзангу — жереб упав на Жехорса. Якби обійшлося без несподіванок, Жехорс мав повести зібрану групу на схід, до пастуших куренів, де мав чекати Рейневан. Якщо й тут не було засідки, група продовжувала б шлях аж до села Бендковіце, де очікував Бісклавре. Який витягнув найкоротшу соломинку.
Але все пішло гладко, і протягом лише однієї ночі особовий склад Фогельзангу збільшився на дев’ятьох чоловік. Дуже різних. Рахівник з Вроцлава, крамар з Проховіц, тесля з Тршебниці, каменярський челядник зі Сьроди, учитель з Контів, управитель з грангії в Любйонжі, зброєносець, який колись служив Больцам з Цайскенберга, колишній чернець з Ємельниці — нині продавець індульгенцій, а на додачу до них усіх, немов своєрідний вінець, пробощ костелу Серця Ісусового з Погожелі.
Подорожуючи ночами — загін був занадто численний, щоб могти, не викликаючи підозр, пересуватися вдень, — дісталися до Рнхбаха, звідти до Ламперсдорфа і Совиних гір, на Юговський перевал. Тут, на галявині в лісах під селом Югов, від якого пішла назва перевалу, вони зустрілися з групою, що прибула з Чехії. Група складалася з чотирнадцяти професіоналів. Було зовсім неважко здогадатися, що саме було їхньою професією. Зрештою, Рейневан і не мусив здогадуватися. Двох він знав, бачив їх під Білою горою. Вони приходили підготовку в секторі вбивств.