Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
— Невже сюди й справді пустили Магомета та всіх інших поган?
— Так, у кожного з них була своя місія, і всі вони дістали винагороду. Людині, що не дістала винагороди на землі, нема за чим тужити — вона напевно дістане її тут!
— Але чому ж так скривдили Шекспіра, поставивши його за всіма цими шевцями, коновалами й точильниками, про яких ніхто нічого й не чув?
— Саме в цьому й полягає небесна справедливість: на землі вони не дістали заслуженої винагороди, зате тут їм віддають належне! Цей кравець Біллінгс із Теннессі писав такі вірші, які Гомерові і Шекспіру й не снилися, проте ніхто не хотів їх друкувати, ніхто не читав їх, крім його сусідів, людей темних, неосвічених, які сміялися з нього. Коли на селі влаштовували пиятику й танці, його тягли в коло, вінчали капустяним листям і, глузуючи, били йому поклони. Якось увечері, коли він лежав слабий і напівживий з голоду, його витягли, начепили йому на голову блазенську корону й понесли верхи на жердині по селу, а всі односельці бігли за ним слідом, били в каструлі й завивали. Певна річ, до ранку Біллінгс не дожив. Він навіть і не сподівався потрапити на небо, а ще менше — наробити тут такого галасу. Його, мабуть, страшенно здивував влаштований йому прийом.
— То ти був там, Сенді?
— Та що ти, господь з тобою!
— Чому ж? Хіба ти не знав, що готується така учта?
— Дуже добре знав. Про Біллінгса в небесних сферах говорили не один день, як про цього шинкаря, а років двадцять до того, як він помер!
— Якого ж біса ти не пішов?
— І що ти таке мелеш? Мені крутитися під ногами на зустрічі пророка? Хіба ж личить мугиреві лізти з допомогою, коли зустрічають такого великого вельможу, як Едвард Дж. Біллінгс? Та мене б засміяли!
— То хто ж там був?
— Навряд чи когось із них нам з тобою пощастить коли-небудь побачити, капітане! Можу тобі сказати, що ніхто з простолюду ще не мав щастя бачити зустріч пророка. Уся знать, усі патріархи й пророки — усі до єдиного — і всі архангели, всі князі й губернатори, і віце-король були там, — а з дрібноти — нікого, жодної душі! Май на увазі, я говорю про вельмож не тільки з нашого світу, але й про князів, патріархів і так далі з усіх світів, що сяють на нашому небі, і з мільярдів інших, що належать до систем, дуже далеких від нашої сонячної системи. Там були пророки й патріархи, перед якими наші — щенята щодо рангу, знаменитості й усього іншого. Декотрі були з Юпітера та інших світів нашої системи, але найбільш славнозвісними були три поети — Саа, Бо і Суф — з великих планет у трьох різних і дуже віддалених системах. Ці три імені відомі в усіх кутках і закутнях неба нарівні з іменами вісімдесяти вищих архангелів, тоді як про наших Мойсея, Адама та інших навіть і не чули за межами крихітного куточка неба, де міститься наш світ, — хіба що окремі вчені, розкидані тут і там, та й ті неправильно пишуть їхні імена, діла одного плутають з подвигами іншого й завжди відносять їх просто до нашої сонячної системи, гадаючи, що цього досить, і не вдаючись у такі подробиці, як назва світу, звідки вони походять. Це нагадує мені того вченого індуса, котрий чванився своїм знанням, кажучи, що Лонгфелло живе у Сполучених Штатах — так, ніби той одночасно живе в усіх кінцях країни, а самі Сполучені Штати такі маленькі, що не можна кинути цеглину, не влучивши в Лонгфелло! Між нами кажучи, мене дратує байдужість, з якою люди з велетенських світів ставляться до нашого маленького світу й навіть до нашої сонячної системи. Звичайно, ми віддаємо належне Юпітерові, бо наш світ у порівнянні з ним не більший за картоплину, але в інших системах є світи, перед якими Юпітер менший за гірчичне зерня! Взяти хоча б планету Губра, що її неможливо було б втиснути в орбіту Галлея, не пошкодивши заклепок. Туристи з Губри (я маю на увазі тубільців, які жили й померли на ній) час від часу прибувають сюди й розпитують про наш світ, та коли дізнаються, що він такий маленький, що блискавка може оббігти його за восьму частку секунди, то хапаються за що-небудь, щоб не впасти від сміху! Потім вони вставляють собі в око скельце й починають розглядати нас, неначе ми якісь чудні заморські комашки абощо. Один з таких туристів поцікавився, скільки триває в нас день. Я відповів, що в середньому близько дванадцяти годин. Тоді він спитав, чи вважають у нас за потрібне вставати й умиватися для такого короткого дня? Такі вже ці люди з Губри — вони не можуть пропустити нагоди вколоти тобі очі тим, що їхній день триває триста двадцять два наших роки. Той нахабний молодий хлюст був ще недоросток: він мав шість чи сім тисяч своїх днів — тобто зо два мільйони наших років — і відзначався усім щенячим чванством, властивим переломному вікові, коли юнак уже не хлопчик, але ще й не чоловік. Якби це було не в раю, я сказав би йому кілька теплих слів. Ну, а Біллінгсу влаштували знаменитий прийом, — таких не бувало тисячі століть, і я думаю, що це матиме добрі наслідки. Слава його рознесеться далеко, про нашу систему, а можливо, і про наш світ заговорять, і повага широких кіл небесної публіки до нас збільшиться. Подумай тільки — Шекспір ішов задки перед цим теннессійським кравцем і розсипав перед ним квіти, а Гомер стояв на бенкеті за його стільцем і прислуговував йому! Звичайно, все те не обходило поважних прибульців з інших систем, бо вони ніколи не чули ні про Шекспіра, ні про Гомера, але на нашій маленькій Землі, якби там про таке дізналися, виникла б, напевно, сенсація. Шкода, що в цьому жалюгідному спіритизмові нема нічого путнього, а то ми могли б послати їм звістку. Односельці поставили б Біллінгсу пам’ятника, а його автограф оцінювали б дорожче за автограф сатани. Еге ж, погуляли-таки на тому прийомі — мені про нього все розповів один знайомий дрібний дворянин із Гобокена, баронет сер Річард Даффер.