Мерзенна сила
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Космічна трилогія #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-414-1
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мерзенна сила». Краткое содержание книги:
XIV.1
Конрад Г. Водінґтон (1905—1975) — англійський ембріолог і генетик.
Існування вже само по собі є виправданням — тут і далі Люїс цитує та перефразовує кілька речень з «Відносин між наукою і етикою», короткого есею Водінґтона, вміщеного в книзі «Наука і етика» (1942).
Томас Генрі Гакслі (1825—1895) — англійський біолог і автор науково-популярних творів, один із провідних дарвіністів свого часу.
Роменсівська лекція — престижна публічна лекція, що з 1892 р. читається щороку в Шелдонському театрі в Оксфорді; названа так на честь свого засновника, англійського біолога і фізіолога Джорджа Роменса (1848—1894). …«концепцію, позбавлену емоцій настільки, наскільки її позбавлений, наприклад, означений інтеграл» — К. Г. Водінгтон, «Відносини між наукою і етикою» в «Науці і етиці», сс. 16—17.
...«речі настільки лихі у своїй сутності, що непосвяченій особі вони видаються цілком невинними» — Г. К. Честертон, «Вічна людина», розділ 6.
XIV.2
Епіталама — у стародавніх греків і римлян так називалася пісня, що виконувалася під час весільних обрядів; згодом — вірш, написаний на честь чийогось шлюбу.
Гульфик — у XV–XVI століттях елемент чоловічого костюма, призначений для захисту геніталій.
…його мала на собі мінойська жриця — мінойською (за іменем міфічного царя Міноса) називалася цивілізація бронзового віку на острові Крит (2600—1450 до Р.Х.).
Кносс — місто-держава на острові Крит, один із культурних і політичних центрів мінойської цивілізації.
XIV.5
Тиціан (бл. 1477—1576) — італійський маляр епохи Відродження, представник венеціанської школи; створив, зокрема, чимало картин на міфологічну тематику.
Daungier (старофранц.) або daunger (середньоангл.) — у середньовічній алегоричній поезії так називалася влада жінки над закоханим у неї чоловіком і водночас надмірна жіноча гордість та неприступність, породжена страхом бути використаною; зустрічається, наприклад, у Ґійома де Лоріса і Чосера.
Тож вам ліпше примиритися зі своїм супротивником — див. Мт. 5, 25.
Навіть у землі тут можна знайти мідь — в алхімії мідь здавна вважалася символом Венери.
«Наслав Він шал на них, і в поспіху безумнім прикликали вони погибель на голови свої» — Джон Мільтон, «Самсон-борець» (1671), 1675; йдеться про філістимян, які звеліли привести до себе полоненого Самсона, щоб розважитися (див. Суд. 16,23–31).
XV.1
Гляди, не роби цього! Хіба ти забув, що вони — такі ж слуги, як і ми? — Див. Од. 19,10 і 22,9.
Переможець Аргуса — у давньогрецькій міфології Аргусом звали стооке страховисько, якого богиня Гера поставила стерегти Іо, дочку арійського царя, щоб уберегти її від залицянь Зевса. Тоді Зевс попросив Гермеса (Меркурія) вбити Аргуса, і Гермес успішно впорався з цим завданням.
…якого люди величають Меркурієм або Тотом — римляни ототожнювали Гермеса зі своїм богом Меркурієм, а греки у свою чергу пов’язували його з Тотом — єгипетським богом місяця, покровителем мудрості і знань.
Вона з'явилася до них просто з-поза місяця, з третього неба… — згідно з середньовічною космологією, небо складалося з семи рухомих сфер, кожна з яких містила в собі меншу сферу і сама знаходилася всередині сфери більшої. В центрі знаходилася Земля. Сфери були прозорі, але до кожної з них кріпилася якась планета (в тому числі й Сонце з Місяцем), і відтак їхній рух можна було простежити. Від найменшої до найбільшої, а отже й найдальшої від Землі, ці сфери розташовувалися в такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера («третє небо»), Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн. Решта планет Сонячної системи до цієї схеми не входили, оскільки їх було відкрито набагато пізніше (Уран у 1781 р., Нептун у 1846 р., Плутон у 1930 р.).
«Загинув воєвода, та ви не журіться! — гукнув король Вільгельм»… — слова з пісні невідомого автора «Ріка Войн», в якій оспівується битва на ріці Войн трохи північніше від Дубліна, що вважається найбільшою битвою в історії Ірландії. 1 липня 1690 р. війська Вільгельма II Оранського розбили армію скинутого короля Якова II, але під час переправи через ріку загинув один із воєначальників короля Вільгельма, герцог Шомберґ. Пісня увійшла до збірника Роберта Янґа The Ulster Melodist (1832) і до опублікованої у 1922 р. «Антології ірландської поезії» Падраїка Колума.