Експансія-I
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #10
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5–7720–0215–5
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
Але розмовляв не хвилинку, а добрих п'ять.
Коли Крістіна передзвонила, Блас сказав:
— Ви, очевидно, вперше в Іспанії? Залишили б сумочку біля трубки, у нас не крадуть… Люди зрозуміли б, що ви повернетесь, а не забули покласти трубку на важіль — у нас це часто буває, ми неуважні…
Він вислухав адресу, здивувався, що Карденас поставив своє ім'я на вивіску, старіє, хвороба честолюбства з роками прогресує, і пообіцяв бути в «Ріо-Фріо» через півгодини.
— Замовте собі вина, скажіть, щоб принесли «вино де каса», у Карденаса чудові виноградники на узбережжі. Ви моя гостя, так що замовляйте все, що захочете.
… Як і заведено в Іспанії, він запізнився на двадцять хвилин.
— Ви повинні мені пробачити, — похмуро сказав Блас, хватко обнімаючи жінку своїми холодними очима; погляд його був відверто оцінюючий, безсоромний, — як і всі нації, що не мають справжньої індустрії, ми погано орієнтуємося в часі. Американці найточніші люди, бо виплавляють найбільше в світі чавуну; коли робітник заґавиться біля домни, це загрожує йому бути розтопленим у киплячому металі, дуже боляче. Навіть якщо він і врятується, його проженуть з роботи, і він не зможе жити так, як жив раніше — з холодильником та автомашиною. А нам нічого не загрожує… Якщо виженуть з роботи — як жив іспанець у злиднях, так і житиме. Навіщо ж поспішати? Бачите, я самоїд… Як вино?
— О, воно справді чудове.
— Ви голодні?
— Дуже.
— Прекрасно, — сказав Блас. — Мене просили показати вам місто, я згоден бути вашим гідом. Зараз я замовлю столик у «Лас пачолас», там дають справжню андалузьку їжу.
Він пружно встав і пішов униз, до телефону.
Все-таки Пол, подумала Кріста, зовсім не думає про те, як він виглядає; він завжди однаковий, такий, як насправді; інші ж чоловіки хочуть показати себе. Вважають, що жінки схильні до гри; це неправильно, саме чоловіки найбільше думають про те, яке враження вони справляють.
… На початку сорок третього в Осло привезли фільми про природу Німеччини; на відміну від художніх картин, ці кінострічки були привабливо-правдиві, зняті зі смаком і тому збирали досить велику аудиторію, — на фашистські бойовики люди не ходили, бо там усі вороги були потворами, зате кожен німець — богом, а кому до душі пропаганда?
Кріста найдужче запам'ятала один фільм: оператор поставив камеру на великій галявині і зняв весняний зліт тетеруків; чорно-червоні красені билися один з одним, розпушивши хвости, бились відчайдушно, стинаючись по-лебединому вигнутими грудьми, а тетерки спостерігали за цим турніром любові, походжали собі по галявині, немов усе, що тут відбувалося, їх зовсім не стосувалось.
Вона запам'ятала цей фільм так добре ще й тому, що саме в цей час німецький офіцер, який поселився в сусідньому з ними будинку, почав посилати їй квіти. Звідки він діставав квіти в листопаді у затемненому Осло, де тоді вже ввели комендантську годину, вона не могла зрозуміти, але їй було це приємно, хоч батько якось з огидою здивовано зауважив:
— Приймати подарунки від окупанта?
А другий офіцер — він займав перший поверх у тому ж будинку, хазяї втекли до Англії, — присилав їй шоколад; щосуботи приходив його денщик і передавав старенькій фру Есперсен, що жила в їхній сім'ї уже двадцять років, красиву коробку з пречудовими цукерками, особливо смачна була начинка, вино й вишні.
Потім у тому ж котеджі поселився третій німець; він спеціалізувався на книжках — раз на тиждень присилав томик поезії або ж альбом з фотографіями різних регіонів Німеччини.
Саме він запросив Крісту в кіно, якраз на той самий фільм про бій тетеруків; вона попросила його не проводжати її до дверей.
— Батько проти того, щоб вас проводжав офіцер окупаційної армії? — спитав німець; його звали Ганс.
— Не в цьому справа, — легко збрехала Кріста, — але ви, звичайно, знаєте, як до вас ставляться в Норвегії?
— До нас ставляться добре, — відповів Ганс. — Тільки безглузді одинаки не розуміють того, для чого ми сюди прийшли. Невже вас не лякає загроза британської окупації? Приклад Ірландії має бути застрашливим.
На різдво вони заявилися до них утрьох: книжник Ганс, Фріц з квітами і «шоколадний Віллі»; були надзвичайно ввічливі; зробили все, щоб демонстративний вихід з вітальні її батька не був такий шокований, але все-таки поводилися, мов тетеруки на токовищі, хіба що хвости не настовбурчували.