Пастка-22

— Думаю, що не примарилось, — сказав капелан. — Ви почали мені про нього оповідати, коли я раніше заходив.

— Отже, він справді заходив. «Ми схопили твого дружка, хлопче. Схопили твого дружка», — казав він. Я зроду не бачив злобливішої пики. Цікаво, хто є моїм дружком.

— Мені приємно усвідомлювати, що то я — ваш дружок, Йосаріане, — мовив капелан з соромливою щирістю. — І вони, звісно ж, схопили мене.

Вони все про мене знають, вони за мною стежать і вони можуть зробити зі мною геть усе, що захочуть. Вони так і сказали під час допиту.

— Ні, не думаю, що він мав на увазі вас, — вирішив Йосаріан. — Думаю, це мав бути хтось такий, як Нейтлі або Данбар. Знаєте, хтось із тих, що загинули на війні, як-от Клевінджер, Орр, Добз, Малий Семпсон чи Маквот. — Йосаріан раптом зітхнув і похитав головою. — Я щойно зрозумів, — вигукнув він. — Вони прибрали всіх моїх друзів, хіба ні? Єдині, хто залишився, — це я та Голодний Джо. — Помітивши, як зблідло капеланове обличчя, Йосаріан затремтів. — Капелане, що таке?

— Голодного Джо вже немає.

— О боже, ні! Загинув на завданні?

— Він помер, коли спав і дивився сни. Його знайшли мертвим з котом на обличчі.

— Бідолашний вилупок, — сказав Йосаріан і заплакав, ховаючи сльози в плече.

Капелан вийшов, не попрощавшись. Йосаріан трохи поїв і заснув. Чиясь рука розтермосила його серед ночі. Він розплющив очі і побачив худого неприємного чоловіка в шпитальному халаті й піжамі, який глузливо вишкірився до нього і в’їдливо каркнув:

— Ми схопили твого дружка, хлопче. Схопили твого дружка.

Йосаріан стривожився.

— Що ти в біса верзеш? — у паніці вигукнув він.

— Скоро дізнаєшся, хлопче. Скоро дізнаєшся.

Йосаріан рвонувся, щоб схопити однією рукою свого мучителя за горло, але той без найменших зусиль вислизнув і з недобрим смішком зник у коридорі. Йосаріан весь тремтів, серце важко гупало в грудях. Крижаний піт лився потоками. Хто ж був його дружком? У шпиталі панувала темрява й абсолютна тиша. Без годинника він не знав, котра година. Він лежав з широко розплющеними очима і знав, що є прикутим до ліжка в’язнем однієї з тих безсонних ночей, які тривають цілу вічність, аж доки не розтануть на світанні. Пульсуючий холод цівками поповз угору по ногах. Він змерз і подумав про Сноудена, який ніколи не був його дружком, а лише ледь знайомим хлопчиною, що лежав тяжко поранений і замерзав на смерть у жовтій калюжі різкого сонячного світла, що лилось на його обличчя крізь бійницю, коли Йосаріан заповз у хвіст літака через бомбовий відсік, почувши в навушниках благання Добза помогти стрільцю — будь ласка, поможіть стрільцю. Йосаріанові стало зле, як тільки його погляд упав на ту моторошну картину; не в змозі перебороти страшну огиду, переляканий, він завмер на кілька секунд, стоячи навкарачки у вузькому проході над бомбовим відсіком поруч із запечатаною коробкою з гофрованого картону, в якій була аптечка. Сноуден лежав пластом, витягнувши ноги, досі переобтяжений своїм громіздким спорядженням: бронежилетом, протизенітним шоломом, парашутною упряжжю та надувним рятувальним жилетом. Неподалік на підлозі лежав непритомний хвостовий стрілець. Рана, яку побачив Йосаріан на зовнішній стороні стегна Сноудена, розміром і глибиною була як м’яч для регбі. Годі було визначити, де закінчувалися клапті розбухлого від крові комбінезона і де починалось пошматоване тіло.