Пробуджені фурії

— Звучить нежиттєздатно.

Я згадав, як Сильва розповідала про чільницький софт на борту «Зброї для Гевари». І яке б хороше прибирання я не проходила опісля, якась частина цього лайна не стирається. Сліди, залишковий невбиваний код. Привиди. Якщо Кої міг битися й померти за привида, то хто знає, чим для неоквеллістів стане Сильва Ошіма, навіть після очищення її софту.

— Невже?

— Годі, Тоде. Це ж ікона. Хай там що в ній сидить чи не сидить усередині, на ній може сфокусуватися ціла наступна хвиля неоквеллізму. Перші родини зажадають її ліквідації з принципу.

Муракамі жваво всміхнувся.

— Чого Перші родини хочуть, і що вони отримають — це будуть дві кардинально відмінні ситуації, Таку.

— Хіба?

— Так, — кривляючись для комічного ефекту, він сказав: — тому що коли вони не підуть на повну співпрацю, я пообіцяю їм штурмову посланську операцію.

— А коли вони розпізнають твій блеф?

— Таку, я ж посланець. Жорстоко душити планетарні режими — це наша робота. Вони зігнуться, як складаний стілець, і ти це знаєш. Вони будуть так до всирачки вдячні за лазівку для втечі, що вишикують у чергу своїх дітей, щоб вилизати мені сраку, якщо я попрошу.

Тоді я глянув на нього, і на коротку мить мені ніби відкрилися двері у посланське минуле. Він стояв, либився у світлі ліхтарів Анжьє, і легко міг бути мною. І я згадав, як воно було насправді. Цього разу на мене наринуло не відчуття належності до чогось, а жорстока сила посланського втручання. Вивільнена дикість, яка брала початок із укоріненого знання того, що тебе бояться. Що про тебе на Заселених Планетах говорять пошепки, і що навіть в урядових коридорах на Землі можновладці притихають, коли про тебе заходить мова. То був кайф, схожий на фірмовий тетрамет. Люди, які можуть зруйнувати або просто видалити з усіх записів сотні тисяч життів — таких людей можна було знову навчити боятися, а інструментом цього уроку був Посланський Корпус. Був ти.

Я змусив себе всміхнутися у відповідь.

— Ти чарівний, Тоде. Геть не змінився, га?

— Ні.

І тут, хтозна-чому, усмішка перестала бути силуваною. Я засміявся, і сміх ніби звільнив щось у мені.

— Гаразд, падлюко ти така, кажи, як ми це зробимо.

Він знову кумедно звів брови.

— Я сподівався, що ти мені розкажеш. Це ж ти знаєш плани приміщень.

— Так, я мав на увазі, які в нас сили для наступу. Ти ж не збираєшся використати…

Муракамі тицьнув пальцем на корпус «Палі».

— Наших сіпаних друзів? Ще й як.

— Чорт, Тоде, вони ж просто купка закинутих метом дітей. Гайдуки їх посічуть.

Він зневажливо махнув рукою.