Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
Незвичайно кольоротним персонажем був також Кобзар, підхарактеризований на сліпця, в білій полотнянці і в жовтих мештах. В історії українського театру це був, мабуть, перший кобзар, що виступив з… мандоліною замість бандури!
Еге ж!.. Ми тепер чаруємо нашу молодь, напускаємо їй туману, що там, мовляв, у рідному краю ми наполегливо зберігали всі традиції та національні святощі, а на превеликий сором гордому, княжому, завжди вірному Льва городові, ви не мали там у кого позичити бандури для театральних потреб, якщо через місто не переїжджав тоді мандрівний бандурист — в роді професора Ємця або Сінґалевича і Ґонти! Як подумаєш, скільки тепер в Америці і в Канаді наших ансамблів бандуристів і бандуристок, не враховуючи капель Китастого і Потапенка, то просто аж ніяково признаватися до свого галицького Піємонту та його столиці!
Все ж таки найбільш зворушливою картиною Вертепу мала бути сцена, коли українські діти спішать до Ісуса з поклоном, несучи Йому дари багатої хліборобської України. За різними клопотами і замороками («все на моїй голові!») помічник режисера забув на амінь придбати таку важливу бутафорію, як ці «дари»! В останню мінуту післав післанця до цукерні пана Карачевського, щоб він був добрий і відпустив у «коміс» для театру два фунти дактилів, три вінки фіґ і кілька штук помаранч. Хоч ці продукти не символізували природніх ресурсів України та всього її багатства, то покладені на позичену в церкві тацу, застелену вишиваним рушничком, виглядали дуже мальовничо й апетитно на колінах у діточок в національних строях, що терпеливо ждали свого «виходу» за лаштунками.
А власне слабим пунктом вертепного дійства було те, що монологи Царів або Волхвів тривали страшенно довго і дуже їх було багато, поскільки вони сягали у глибину віків, у сиву давнину нашого народу. І так, поки Царі відстогнали всі свої монологи, бідні діточки чи то з нудьги, чи просто проголодавшись, помаленьку згамцяли фіґи, дактилі та інші полудневі овочі, а новонародженому Ісусикові залишалася порожня таца, — правда, далі ще застелена вишиваним рушником.
Звичайно, без «дарів України» пан Ромко не відважився випускати дітей на сцену, і так ця хвилююча «жива картина» відпала… Діти поплакались, мами поображалися, а за «коміс» довелося панові Карачевському заплатити.
На жаль, відпала теж поява св. Юрія Переможця, а то з непередбачених причин… Як то звичайно буває в молодих акторів, гімназист, що виконував цю ролю, не здолав опанувати нервів і був примушений вийти за потребою до однієї установи, що знаходилась в подвір’ї. Вийшов надвір уже в повному риштунку, перебраний за святого, у панцері з тектури, в шоломі, зі щитом, а навіть зі списом у руці — для всякого припадку. На його горе-лихо, коли вертався назад, затялися вхідні дівері на сцену. Він, щоправда, грюкав-стукав до дверей, але ж ніхто його не чув, зрештою, на сцені колотилася така тьма «дієвих лиць», що навіть сам пан суфлер, маґістер Дворянський — нині професор Львівського університету — не запримітив неприсутности св. Юрія, і так вертепне дійство відбулося без його участи…
Це й сталося потім причиною особистої драми того гімназиста, бо він був запросив на прем’єру свою наречену з мамою, хотів показатися їм на сцені в повному лицарському блиску, в характері святого, а нічого з того не вийшло. Дівчина на нього загнівалася, а він сам, стоячи на морозі в тектуровій зброї, напівнагий, дзвонячи зубами зі описом у руці, простудився, тяжкий фраєр, і дістав запалення легенів…
Такі невдячні нераз бувають театральні музи! Та чи тільки театральні?
Жовтневі роковини
Це було недовго після першого «визволення» західніх областей України з-під панського, як тоді казали, гніту. Звільнення самого Львова застукало мойого приятеля Петра на посаді керівника відділу одної фабрички на Богданівці. Директор фабрики втік таки першого дня, його заступника усунули через тиждень, а за Петра робітники заступилися. Стали хлопці солідарно, як один чоловік, і, спасибі їм, оборонили від напасти.