Філософія: Навчальний посібник.

Але навряд чи можна прийняти за достатньо узагальнюючі більшість з наведених вище підходів до визначення влади. Можливо, вдалішими будуть такі спроби, в яких повсюдний і одвічний феномен влади фіксується у аспекті панування та покори у людських стосунках, коли одні люди, так би мовити, «володіють» («владарюють») поведінкою інших, примушують до певної поведінки і контролюють її. Таких спроб теж вистачає, та оскільки вони схожі, наведемо для прикладу тільки деякі з них: «А має владу над Б, якщо А впливає на Б способом, протилежним інтересам Б»[360]; «Іван має владу над Петром щоразу і тільки тоді, коли, згідно норм суспільства, до якого належать Іван і Петро, Іван має право віддавати накази Петру, а Петро зобов’язаний підкорятись наказам Івана»[361].

Де і в чому слід шукати коріння такого стану речей, коли одні люди змушені підкорятись волі й силі інших? Як би це не було сумно для всіх волелюбних особистостей, та слід визнати: він (цей стан) укорінений у природу людського буття, невід’ємний від нього. Німецький вчений Еліас Канетті (1905-1994), якого можна вважати одним з засновників політичної антропології, у своїй фундаментальній книзі «Маса і влада» віднайшов у людській природі та описав багато з того, що складає підґрунтя «владності». Взяти, наприклад, страх торкання, який сам, можливо, базується на природному потязі будь-якої істоти до захисту свого життя. Інстинктивно кожна людина понад усе боїться дотику чогось невідомого і прагне у будь-який спосіб уникати чужого торкання. У просторі навколо нас існує деяке невидиме коло безпеки, котре ревно оберігається нами, і ми хотіли б щоби ніхто чужий не порушував його меж. Ми «пересуваємось» по життю неначе у невидимому скафандрі з очищеного від чужинців пустого простору, складаємо різноманітні бар’єри, закладаємо пробоїни у захисних редутах своєї недоторканності. Чи-то їдуть люди у громадському транспорті, чи досягли престижного місця соціальної ієрархії, вони однаково хотіли б бути дистанційованими від інших, хотіли б ускладнити для решти доступ до сфери своєї безпеки й добробуту. Людина за допомогою звичаєвих і правових норм бажала б тримати на відстані всіх, хто до неї наближається, і тому все своє життя, яке складається з дистанцій, вона б хотіла огородити нормативним бар’єром.