Полтава
- Автор: Лепкий Богдан Сильвестрович
- Серия: Мазепа #4
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Полтава». Краткое содержание книги:
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
У повicтi хронологiчно продовжено оповiдь про життя i дiяння славетного гетьмана часiв Полтавської битви — до i пiсля її завершення.
Внесок Богдана Лепкого до української літературної спадщини важко переоцінити. Його неперевершені твори «Мотря», «Цвіт щастя», «Полтава» та ін., близько 30 збірок поезій, а також публіцистичні статті, дитячі казки та поеми стали справжнім надбанням української культури.
— Робимо, що в наших силах, — відповів.
— І Полтава дальше стоїть. Правда? То недобре, мої панове. А татари?
— Ще їх не видно, ваша королівська милосте, — відповів Піпер.
— Значиться, цар талярами залляв їм. пельку. Дав більше, ніж ми обіцяли. А король Станіслав, пане Понятовскі?
— Мій наймилостивіший пан... — почав Понятовскі і замнявся.
—Не прийде, — докінчив за нього король. — Бо...
— Бо, як вашій королівській милості відомо, на наших тилах стоїть Скоропадський і Долгорукий, а Гольц з москалями і Огіньскі з польськими військами не дадуть йому перейти до нас.
— А Сапіга?
— Сторонникові мого наймилостивішого пана, бобруйському старості пану Сапізі не повелося. Його Крайц і Огіньскі побили близь Берестечка.
— Але чому? Скажіть, будь ласка, чому? Понятовскі мовчав. Король перейшов на іншу тему.
— А як з муніцією, пане графе? — звернувся до Реншільда.
— Погано, — відповів фельдмаршал. — Запорожці збирають полтавські кулі і ними обстрілюємо Полтаву.
— Запорожці — смілий народ, та, на жаль, Полтава зрідка на нас стріляє. Значиться... — і король глянув на своїх людей. — Значиться, нам треба, не дожидаючи татарів і поляків, дати баталію цареві. Панове мовчать? Qui tacet consentire videtur [124]. Так тоді позвольте побажати вам доброї ночі.
Вийшли. Король казав також лікарям іти спати.
— Панове і так потрудилися коло моєї ноги, і то лівої. Прошу мені Гультмана прислати.
Королівський тафельдекер, як вірний пес, куняв за дверми.
— Прочитай мені загу про Рольфа Гетрегзона!
І Гультман голосом, якого б по нім ніхто не сподівався, не читав, а більше з пам'яті виголошував пісню про скандінавського героя, що побідив руського чарівника на острові Ретузарі, підбив руські і датські землі та здобув собі вічну славу на цілій Півночі.
Король слухав уважно, і коли Гультман скінчив останню стрічку, заснув.
Гультман зробив хрест у повітрю, безшелесне відійшов від постелі і, як тінь, сів на лавці в куті.
XLIX
Цар з нетаєною радістю дожидав смерті "дорогого брата".
Багато солдатів голосилося і кождий божився, що то він попав королеві в ногу. Всім їм виплачено по декілька рублів.
Минали дні, король не вмирав, а з Полтави доходили що раз, то тривожніші вісті. Залога змаліла до половини, а муніції ще тільки на декілька днів стане.
Цар прібував при помочі окопів підсунутися під город і перебитися крізь лінію облягаючих шведів.
Але терен був сильно грязкий, а контртраншеї шведські, що бігай здовж правого берега Ворскли, дуже сильні.
Всі спроби поспіти Полтаві на відбій скінчилися нічим.
Цар рішився звести з "дорогим братом" рішаючий бій. До того заохочувала його і рана на королівській нозі. Ця рана варта декілька тисяч війська. Хорий король не зможе сам вести бою, а його генерали, хоч досвідчені й хоробрі, але між ними є свої невирівняні рахунки, — а це також щось значить.
І цар став готовитися до рішаючого бою.
Післав Скоропадському приказ іти через Будища й получитися з головними силами. Хотів козаків на козаків пустити, українців українцями побивати.
Щоб забезпечити собі переправу крізь Ворсклу, післав генерала Алдярта з 12 піхотними полками і Ренне з 3 піхотними й 12 драгунськими, щоб заняли Петрівку й укріпили нарожники мосту.
Дня 20 червня вся царська армія перейшла між Черняховом, Семенівкою і Петрівкою на правий берег Ворскли і розтаборилася на північний захід від Семенівки, на вигідних горбах.
Хорий король ще й тепер не зрікався гадки добути Полтаву. Диктували це йому не так стратегічні прийоми, як більше упрямість характеру і охота поставити на своїм. Даремно Піпер, Реншільд і інші генерали остерігали короля, що з огляду на неминучий, рішаючий бій треба щадити кождого жовніра і кождої кулі і що під Полтавою вистарчить лишити дві-три тисячі запорожців і жмінку шведів, щоб тримати обложених в кліщах. Король не послухав.
Дня 21 червня ст. ст., саме тоді, як царська армія стояла вже на правім боці Ворскли, він припустив новий штурм на Полтаву. Зроблено новий підкоп під вали, але Келлін і тим разом успів усунути підложений порох. Шведи з божевільною хоробрістю кинулися на вали, місцями повелося їм заткати свою хоругов, але брак муніції не дав їм увінчати бажаним успіхом своїх прямо надлюдських зусиль. Король, роздратований неуспіхом і докучливим болем ноги, на другий день дав приказ рішаючого приступу. Була це остання спроба взяти білою збруєю Полтаву.
Боротьба тривала до другої години вночі, а о 3 почалася наново. В Полтаві вдарили у дзвони. Келлін вигнав на мури ціле населення, старців, жінок, дітей з косами, сокирами, колами, кублами кип'ятку, з каменюками. Люди гинули, як мухи, на валах лягло півтора тисячі війська і громадян полтавських.