Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #1
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подано за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
Що там у вас? — спитав він.
— Яйця, — хрипко відповів Расмунсен майже пошепки.
— Яйця! Ура! Ура! — підскочив той і затанцював на місці, мов навіжений. — Невже це все яйця?
— Атож.
— Скажіть, ви, певне, й є той Чоловік із Тисячею Дюжин? — Він обійшов санки й приглянувся Расмунсе-нові з другого боку. — Кажіть же, це справді ви?
Расмунсен, не цілком його розуміючи, все ж потакнув, і чоловік трохи заспокоївся.
Скільки ж ви хочете за них? — спитав він обережно.
Расмунсен повівся сміливо.
— Півтора долара, — сказав він.
— Хай буде! — відповів чоловік поквапливо. — Давайте дюжину.
— Я… я хочу сказати, півтора долара за кожне, — пояснив нерішуче Расмунсен.
— Авжеж, я чую. Давайте дві дюжини. Ось золотий пісок.
Чоловік витяг набиту, з добру ковбасу завбільшки, торбину золота й байдуже стукнув нею об жердину. Расмунсенові стало якось млосно, залоскотало в носі, його пойняло непереможне бажання сісти й заплакати. А навколо вже збирався зацікавлений натовп, люди один по одному просили яєць. Расмунсен не мав на чому важити, але чоловік у ведмежому хутрі приніс вагу і послужливо відміряв золотий пісок, поки Расмунсен роздавав яйця. Незабаром коло нього почалася штовханина й галас. Кожен хотів купити, вимагав, щоб йому дали першому. І що більше хвилювалися покупці, то більше заспокоювався Расмунсен. Щось тут не так. Недарма люди хапають його товар. Краще спершу відпочити й дізнатися, яка ціна на яйця. Може, вони коштують по два долари. Хай там як, а по півтора йому завжди дадуть.
— Годі! — гукнув він, коли продав зо дві сотні. — Більше не продаю. Я вимучився. Спочатку мені треба знайти собі житло, а тоді прошу до мене.
Юрба загула, але чоловік у ведмежому хутрі підтримав Расмунсена. Двадцять чотири морожених яйця торохтіло в його містких кишенях, і йому байдуже було, чи інші дістануть ще їх, чи ні. Крім того, він бачив, що Расмунсен ледве на ногах тримається.
— Там праворуч, за другим рогом від «Монте Карло», є хатина, — сказав він. — У неї вікно з пляшок з-під содової води. Вона не моя, але мені доручено віддати її в комірне. Десять доларів у день, це зовсім не дорого. Ідіть просто туди, а я зайду пізніше. Не забудьте: вікно з пляшок з-під содової води.
— Тра-ля-ля! — за мить заспівав він. — А я піду їсти яєчню та мріяти про домівку.
Ідучи до хатини, Расмунсен згадав, що він голодний, і дорогою купив трохи їжі в крамниці компанії та ще шмат м'яса в різника і сухої лососини для собак. Легко знайшовши хатину, він навіть собак не розпряг, а найперше розпалив вогонь і поставив варити каву.
— Півтора долара за яйце… Тисяча дюжин… Вісімнадцять тисяч доларів! — мурмотів він сам до себе, заходячися коло грубки.
Коли він кинув шмат м'яса на сковорідку, відчинилися двері. Расмунсен обернувся. То був чоловік у ведмежому хутрі. Зайшов він дуже рішуче, певно, з якимось наміром, але, глянувши на Расмунсена, начебто розгубився, і на обличчі його відбилася ніяковість.
— Я… я хотів… — почав він і спинився.
Расмунсен подумав, що він прийшов правити гроші за хатину.
Ось що, хай йому чорт! Яйця, щоб ви знали, тухлі.
Расмунсен захитався. Його наче хтось луснув обухом по лобі й приголомшив. Стіни похилилися й затанцювали круг нього. Він простяг руку, щоб спертися, і поклав її просто на грубку. Різкий біль і дух підсмаленого м'яса привели його до тями.
— Ага, — сказав поволі він, дістаючи з кишені торбинку. — Ви хочете забрати назад свої гроші.
— Річ не в грошах, — сказав чоловік, — але чи немає у вас яєць добрих?
Расмунсен хитнув головою.
— Краще візьміть гроші.
Але той відмовився й позадкував до дверей.
— Я прийду, — сказав він, — коли ви передивитеся свій крам і побачите, що там є.
Расмунсен укотив до кімнати оцупок, повносив скриньки. Сам він був цілком спокійний. Тоді узяв сокиру й заходився одне по одному розрубувати яйця. Половинки він пильно роздивлявся, а тоді кидав додолу. Спочатку він брав яєчка вибірково, з різних скриньок, потім став рубати поспіль. Купа долі усе більшала. Кава википіла, в хатині стояв чад із горілого м'яса. Расмунсен рубав уперто й одноманітно, аж поки скінчив останню скриньку.
Хтось постукав у двері, постукав удруге, а тоді увійшов сам.
— Що за гидота! — гукнув він, спиняючись біля порога. Розрубані яйця почали відтавати коло грубки і неприємний дух ставав чимраз прикріший.
Певне, зіпсувалися на пароплаві, — мовив він.
Расмунсен втупився в нього порожнім поглядом.