Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0141-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.
Комплексний характер реалізації цих основних функцій ДСА забезпечується тим, що вони реалізуються спільно з апаратами відповідних судів, інших органів державної влади при суворому дотриманні принципу незалежності судів і суддів, із узгодженням їх з органами суддівського самоврядування.
Задля повного і об’єктивного здійснення повноважень судді всі суди судової гілки державної влади повинні володіти реальною самостійністю. Це — іманентна якість будь-якого правосуддя, одна з основних засад його функціонування.
Найістотнішою гарантією самостійності судів і незалежності суддів як носіїв судової влади є їх фінансування з Державного бюджету, що має забезпечувати можливість всеосяжного і незалежного здійснення правосуддя згідно з законом.
Але особливий порядок фінансування судів не може розглядатися як самоціль. Він ґрунтується на очевидній необхідності у тому, щоб судова система була самостійною і, таким чином, мала можливість виконувати покладені на неї Основним Законом держави функції.
Фінансова незалежність є однією з головних засад самостійності судової влади і має як міжнародно-правовий, так і національний, зокрема, конституційно-правовий аспект. Так, ст. 130 Конституції України містить припис, за яким держава забезпечує функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів.
Під фінансовою незалежністю розуміємо, перш за все, фінансове та інше матеріальне забезпечення діяльності судової системи в такому обсязі, який дозволив би їй незалежно, ефективно і повного мірою здійснювати правосуддя. При цьому слід мати на увазі, що судова влада функціонально пов’язана з іншими гілками державної влади. Зокрема, фінансування судової влади залежить від Верховної Ради України, яка затверджує обсяги її фінансування. Водночас забезпечення приміщеннями та іншими основними фондами — прерогатива виконавчої влади, оскільки тільки Кабінет Міністрів України має право розпоряджатися і здійснювати управління об’єктами державної власності.
Стаття 130 Конституції України зобов’язує законодавця при прийнятті закону про Державний бюджет України окремо визначити видатки на утримання судів. На практиці вони визначаються в одній статті закону з витратами на утримання органів законодавчої та виконавчої влади — або загальною, або окремими сумами.
Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, Конституційний Суд України та Державна судова адміністрація України, як розпорядники бюджетних коштів, розробляють бюджетні запити — розрахунки видатків на забезпечення діяльності судової установи. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетних запитів та приймає рішення про включення їх до пропозицій проекту Державного бюджету України для подання в подальшому на розгляд Кабінету Міністрів України. Проект Державного бюджету України, схвалений Кабінетом Міністрів України, подається на розгляд та затвердження до Верховної Ради України.
Положення Основного Закону України свідчить про те, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя (Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/99 від 24.06.99 р.), що і є конституційною гарантією повного і своєчасного фінансування функціонування судів і діяльності суддів.
На жаль, дотримання принципу повного і своєчасного фінансування судової гілки державної влади у повному обсязі значною мірою залежить від економічних можливостей держави, від рівня правосвідомості і правової культури вищих посадових осіб держави і від ряду інших факторів об’єктивного і суб’єктивного характеру. Інколи у ставленні до судової гілки влади дається взнаки залишковий принцип розподілу бюджетних коштів.
Правовий статус суддів є похідним від правового статусу судової влади в державі, а принцип фінансової самостійності судової гілки державної влади тісно пов’язаний із засадничими принципами незалежності самих суддів.
Забезпечення незалежності суддів здійснюється системою гарантій, в тому числі і матеріальних, до яких належать гарантії, пов’язані з оплатою праці, наданням щорічних відпусток, соціальним забезпеченням, забезпеченням житлом, соціально- побутовим, медичним і транспортним обслуговуванням, обов’язковим державним страхуванням життя і здоров’я тощо (див. коментар до ст. ст. 129–135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).