![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
— Тут місця замало, — говорить Мечислав аж ніяк не сумно, — Брате Вогнедане, скажи мені, ти в стані нині зачарувати юну панночку?
— Отаким як зараз, — сміється Вогнедан несподіваному питанню, — я можу зачарувати хіба що ворону…
— Ні, моя панна трохи краща за ворону, — говорить Мечислав, — ти, до речі, знаєш, введений у закон мейдисте, яке сьогодні свято у добрих моанців?
— Я збився з рахунку днів, — говорить Вогнедан, — одразу опісля Рівнодення…
— Так от, брате, сьогодні у нас свято Еліяни Милосердної, покровительки в’язнів… Вона навідувала Святого Мейді у в’язниці Лугерби і святого Кілені, коли його посадовили до клітки невдячні гаррасці… У мене з цим святим є щось спільне — я теж у клітці сиджу…
— Ото і тільки, — мовить чорногорець, намагаючись стримати дрижаки.
- І ось, милий брате, сьогодні панночка Еліяна Гровтіна, яко її небесна покровителька, відвідувала в’язнів. І забрела сюди… У супроводі двох здоровезних челядинців з кошиками. А я, уяви собі, сиджу у клітці зовсім голий… Навіть без штанів… Але в ланцюгах…
— Чорнобожа сила, — тільки й вимовив Вогнедан, — панночка Ела… Неззька баронеса…
— Панна мене нагодувала булками, — оповідає далі Дракон, — і дала якісь лахи, аби я ними прикрився. Пообіцяла принести ще їжі і молока у пласкій баклазі, аби вона могла ту баклагу до клітки пропхнути, щоб хоч якось мене напоїти… Молоко, брате… Чи чуєш? Отже, я скеровую панночку до тебе, а ти згадай, що був джиґуном на всю Чорногору… Та що там — на всю Імперію… Опиши їй наші злигодні… Ну, не мені тебе навчати… Ніжно поговори з баронесою… А, я вже чую її легку ходу… Наче в череди корівок…
Вогнедан дійсно чує чиїсь кроки… Голос, приглушений вологим повітрям…. Таки жіночий… Веданг щось пояснює, вкрадливо й протягло… Зачарувати панночку… Сидячи біля стовпа в ланцюгах і нашийнику… Завдання, однак, не з простих… Панночки люблять переможців. Брудний в’язень в кайданах може викликати лише милосердя для вбогих і нужденних… Йому, Вогнедану, не потрібне милосердя цієї моанської ріпки… Але від неї залежить, чи вдасться їм з Мечиславом вибратися з цієї біди…
Панночка вже чалапкає до нього. В руках у неї кошик та парасолька. Огрядна постать затягнена в скромну брунатну вовняну сукню з пелериною. Руде волосся прикриває капелюшок. В такому вбранні їй набагато краще, ніж у бальному платті. Ну, і білилами панночка себе не зіпсувала. Вогнеданом раптово струшує якась дика злоба… Не до панни Ели — до імперських паскуд всіх мастей, через яких він і потрапив у цю халепу.
— Ваша ясновельможносте, — говорить панночка трохи не перелякано, — милий пане Зельме… Який жах… Що з вами зробили? За що вас так покарано? Ваш друг говорить, що ви співали в камері… А його всадовили до клітки, за те, що він співав нечисто… Що ж це коїться? Чому ми взагалі не знали, що вас тримають тут?
— Як не знали, панно Ело? — питає навздогад Вогнедан, — я був упевнений, що все тут робиться з відома барона Гровтіна?
— О! — вигукує баронеса, — батько весь час на полюванні і… Він питав за вас, але командир охорони сказав, що ви гидуєте ним і не хочете знайомитися… Сказав, що вас поселили у вартівні — її якраз нещодавно підновили. Батько разів зо три передавав вам запрошення, а потім обурився, і…
— Мила панно, — зітхає Вогнедан, — ми сиділи у темниці. Мечислав у льосі-колодязі, а я в тому ж приміщенні, тільки, так би мовити, на поверх вище. Але віконце все одно було під стелею… До того ж кайдани трохи заважали ходити…
Панна сідає поруч з Вогнеданом. Просто в грязюку. Похапцем дістає з кошика їжу та баклагу. Вогнедан обережно бере баклагу скутими руками і робить ковток… Меч не збрехав — це справді молоко… Юнак обережно відломлює шматочок булки… Жує поволі, намагаючись не звертати уваги на судоми в шлунку.
— Щось не так? — розгублено питає Ела, — несмачно?
— Елочко, — говорить Вогнедан, — не хвилюйтесь так, на Бога… Я їм помалу, бо забагато постував останнім часом.
Панночка обдивляється змарніле лице чорногорця, вуста, спечені спрагою, зранене нашийником горло.
— Я теж думала, — говорить хрипко, — що ви… Що ви гидуєте нами… Тому… Тому… Якби я прийшла навідати вас раніше… Я лиха і зарозуміла… Я…
— Але ж це не так, мила панно, — мовить чорногорець лагідно, — просто ми з братом потрапили до лап кревних ворогів… Два роки тому, коли княжич Коронат Астеонський з його приятелем Егоном відпочивали у Чорногорі, вони намагалися скривдити мою сестру… І ми з Мечиславом трохи зіпсували їм личка…