Лялька

У цієї гусені багато довгих і коротких ніжок. Починаючи від голови, перша пара ніжок тягнеться: з лівого боку — до Марсового поля, Трокадеро і виставки, з правого — до Монмартрського кладовища. Друга пара ніжок (трохи коротших) з лівого боку сягає Військової академії, Палацу інвалідів і Палати депутатів, з правого — церкви святої Магдалиии й опери. Далі (в напрямку до хвоста) йдуть: Академія красних мистецтв, з правого — Пале-Ронль, банк і біржа; з лівого боку Французький інститут і Монетний двір, з правого — Центральний ринок; з лівого — Люксембурзький палац, музей Клюні й Медична академія, з правого — площа Республіки з казармами принца Євгенія.

Крім центральної осі й правильності загального контура міста, Вокульський помітив (про це між іншим говорилося і в довідниках), що в Парижі існують різноманітні види людської праці і що розміщені вони в певному порядку. Між площею Бастілії та площею Республіки зосереджені промисловість і ремесла; навпроти них, по другий бік Сени, лежить Латинський квартал — зосередження учнів і вчених. Поміж Оперою, площею Республіки та Сеною згромаджені експортна торгівля і фінанси; поміж Собором Паризької матері божої, Французьким інститутом та Моппарнаським кладовищем туляться залишки аристократичних родин; від опери до Арки Зорі тягнеться дільниця скоробагатьків, а навпроти, на лівому березі Сени, поруч Палацу інвалідів та Військової академії, — резиденція вояччини та всесвітніх виставок.

Ці спостереження викликали у Вокульського нові думки, які раніш не приходили йому в голову або були дуже невиразні. Значить, велике місто, як і рослина або тварина, має, свою анатомію і фізіологію. Значить, праця мільйонів людей, які так голосно кричать про свою свободу, дає ті самі наслідки, що й робота бджіл, які будують правильної форми стільники, робота мурах, які будують гостроверхі горбки, або хімічних сполук, що утворюють правильної форми кристали.

Отже, життям суспільства керує не випадок, а непорушний закон, який, немов на сміх над людською пихою, так виразно виявився в житті найлегковажнішого народу, французів! Правили ними Меровінги й Каролінги, Бурбони й Бонапарта, було у них три республіки й періоди анархії, була інквізиція й атеїзм, їхні правителі й міністри змінялися, як жіночі моди або хмари на небі… І, незважаючи на безліч змін, Париж все виразніше набував форми блюда, розколеного Сеною; все ясніше вирізнялася в ньому центральна вісь, що йде від площі Бастілії до Арки Зорі, все наочніше розмежовувались квартали — вчений і промисловий, аристократичний і торговельний, військовий і буржуазний.

Ту саму непохитну закономірність спостеріг Вокульський в історії кільканадцяти найзнаменитіших паризьких родин. Дід, скромний ремісник, працював на вулиці Темпль по шістнадцять годин на добу; його син, скуштувавши плодів науки в Латинському кварталі, відкрив велику майстерню на вулиці Сент-Антуан; внук, заживши ще більшої науки, перебрався, як великий торговець, на вулицю Пуассоньєр, а правнук, вже ставши мільйонером, оселився недалеко від Єлісейських Полів, аби… його дочки могли хворіти на нерви на бульварі Сеп-Жермен. Таким чином, рід, який трудився й нажив багатство коло Бастілії, виснаживши свої сили коло Тюільрі, згасав коло Собору Паризької матері божої. Топографія міста відповідала історії його мешканців.