Історія України-Руси. XI - XIII вік
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #2
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. XI - XIII вік». Краткое содержание книги:
У другому томі аналізується міжнародне становище, політичний та економічний розвиток Київської Держави, окремих її земель - Київської, Турово-Пінської, Чернігівської, Переяславської, Волині, Побужжя, Галичини, Угорської Русі, а також Степу в XI - XIII ст. Для істориків, археологів, етнографів, філологів, усіх зацікавлених рідною минувшиною.
Про внутрішнє житє Володимира знаємо не богато. Очевидно, се був великий, богатий, торговельний город, судячи по тим чужоземським кольонїям, які згадують ся тут в XIII в.: кольонїї Нїмцїв, Сурожцїв (кримських Греків, а може й Італянцїв з Сурожа, теп. Судака), Новгородцїв, Жидів 50). Особливо поважне місце займала тодї, правдоподібно — протеґована самими князями, нїмецька кольонїя: поруч бояр виступають у Володимирі при кінцї XIII в. „мЂстичЂ Русь и НЂмцЂ”: діставши від Володимира Васильковича грамоту, що він дає йому своє князївство по своїм животї, Мстислав каже її читати в володимирській катедрі перед боярами і „містичами”, Русинами й Нїмцями. Ся назва „містич” означає горожан великих, привілєґіованих міст, і можливо, що вже тодї, в 1280-х рр., була в Володимирі міська громада орґанїзована на взір нїмецьких міських громад. З р. 1324 маємо грамоту володимирської громади писану до громади м. Штральзунд, з оказії нещастя, яке потерпіли коло с. Ріґена два володимирські купцї, брати Бертрам Русин і Миколай, їдучи з транспортом сукна з Фляндрії, і ся грамота писана в імене consules et universitas civitatis Ladimiriensis 51), Печатка, прибита на сїй грамотї, має образок св. Юрія на конї — герб міста, що був заразом і гербом Галицько-волинської держави.
Початки володимирської катедри в пізнїйших звістках ведуть ся від Володимира 52). Се дуже правдоподібно, можна сказати — певно, хоч в лїтописи про володимирського епископа маємо звістки тільки з кінця XI в. 53). Велика церква Богородицї, розпочата Володимиром, але докінчена вже за Ярослава 54), мала, очевидно, служити епископською катедрою; можливо, що се як paз так звана Стара катедра, від котрої зістали ся тільки руїни фундаментів, коло с. Федоровця.
Нову катедру, теж Богородицї (Успенія), збудував батько волинської династиї — Мстислав Ізяславич; церква була велика 55), а висока була ще в XVIII в. на 50 метрів, але збудована по звичайному, простому пляну, яким будували ся поменьші церкви XII в. Вона зіставала ся від тодї аж до кінця XVIII в. володимирською катедрою і гробовищем волинських князїв, почавши від самого її фундатора Мстислава 56). Знайдену при недавнїх розкопах в одній з її ниж купу костей уважають за останки зібрані з княжих гробів, а між ними по знищенім ґанґреною долїшнїм щелепі (щоцї) пізнають і череп кн. Володимира Васильковича, що вмер від рака на долїшнїй щоцї і був теж похований в сїй церкві, для котрої він богато зробив за житя 57). Лїтопись оповідає, що він в сїй катедрі спорядив два дуже богаті образи Спасителя — оден окований золотом з дорогим каміннєм, другий сріблом, та жертвував „сосуди служебні” з чистого (жьженого) золота, висаджені дорогим каміннєм 58). Крім того ся катедра, завдяки свому високому положенню і сильній будові, служила наче-б оборонною вежою під час ворожих нападів; так під час одного нападу Поляків, коли вони, впущені до міста як союзники, кинули ся грабувати місто, Володимирцї — „останокъ людей” — замкнули ся в церкві, і Ляхи не могли здобути церкви: „твердымъ же бывшимъ дверемъ, не могоша исЂчи, а тимчасом наспіла поміч. Під час татарського погрому 1240 р. люде знову сховали ся в церкві, але на сей раз не уратували ся, і церква тодї мусїла потерпіти, разом із цїлим Володимиром: галицький лїтописець пише, що в Володимирі тодї не лишило ся живої душі, церква Богородицї й иньші церкви були заповнені трупами людей. Потім катедра пережила ще кілька погромів і нещасть, була перебудована і нарештї завалила ся 1782 р., так що від неї лишили ся тільки спустошені стїни з незначними останками фресків; старі гроби спустошені, з річей майже нїчого не зацїлїло, а від колишньої розкоші й богацтва не зістало ся й слїду. Тепер заходять ся коло її реставрації.
Крім сеї найславнїйшої — Мстиславової церкви Богородицї в Володимирі знаємо в XIII в. церкву св. Дмитра, що розписав той же Володимир, справив срібні оклади з дорогим каміннєм на образи, золоті й оксамитні завіси, „съ дробницею”, себто перлами або дрібними образками 59), — тепер про неї всякий слух загинув. Згадана ще каплиця Йоакима і Анни, збудована 1289 р. Мстиславом Даниловичем над гробом бабки — жінки кн. Романа 60); се пізнїйша замкова каплиця, тепер і від неї нема слїду. Сучасна традиція зачисляє ще до передтатарських часів церкву св. Василя і дві церкви Сьвятогорського монастиря в с. Зимнім; на місцї нинїшньої церкви св. Василия (збудованої очевидно пізнїйше) дїйсно мусїла стояти ще давнїйше церква, судячи по останкам будови.