Вічний календар

«Їх захопить ніч», — сказав тоді вголос Д.

«Кого?» — тремтячи від холоду, запитала Алехандра.

«Подивись, он ту яхту».

«А-а-а», — сказала Алехандра й устала з крісла.

«Тобі зимно?» — запитав Д.

«Пора повертатися».

Вони склали крісла. Починався нічний приплив. Д. у надії спіймати білий трикутник вітрила яхти ще видивлявся за горизонт, коли Алехандра покликала його зі стежки, що вела до парківки. Стежка зникала у високих, людського зросту, кущах. Поверталися, захоплені суцільною темрявою — так швидко їх наздогнали сутінки.

У готелі розпили пляшку вина і знову кохалися до ранку. Цього разу, не вмикаючи кондиціонер, за щільно причиненими балконними дверима. Зранку зарядив дощ. Прокинулися пізно. Потім Алехандра довго милася й сушила волосся. Сніданок у готелі проґавили. Д. запропонував податися до найближчого «МакДональдса». GPS показав, що потрібно повертатися до Саутгемптона. Приблизно година. Алехандра не заперечувала. Тим паче дорога широка й рівна, хоч яйце коти. Три смуги в один бік і три назустріч. За годину вони доїхали до «МакДональдса». Коли Алехандра дожовувала свій десерт, їй спало на думку відвідати будинок Джексона Поллока.

«Мен, — сказала Алехандра, проковтнувши останню скибку яблучного пирога, — їдемо до Поллока».

«Я думав, що нині ми заїдемо до маяка», — сказав тоді Д.

«Ні, ні, — засміялася вона, — давай все-таки до Поллока. Це в Іст Гемптон».

«Скільки ми ще тут?» — запитався Д.