Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]

Цілком справедливо. А тим часом цих селян од влади було цілком одсунено. Коли їхньою силою було здобуто владу, зараз же було навезено з Росії червоні війська, які головним чином зробились опорою тих людей, що стали при владі, а революційні маси села було одіпхнуто від творчої, активної участи в будуванню робітниче-селянської держави.

Єдиним представницьким орґаном влади на Україні була Київська Рада Робітничих депутатів. Перед цією Радою Уряд виступав, перед нею складав свої декларації, до її настроїв прислухався. В цьому орґані було представлено тільки київське робітництво без усякої участи селянства. І то переважно те робітництво, яке зголошувалось до Руської Комуністичної Партії, а не те, яке стояло за совітську владу, не належачи до цеї Партії. Всім инчим партіям, що стояли за форму совітської влади, було уділено незначний, мізерний процент участи в цьому орґані, особливо в Виконавчому Комітеті.

На місцях ніяких селянських рад не було. По селах і в повітах царювали комісари Російської Комуністичної Партії. Всі важніщі орґани урядування й посади в них було занято членами російської ком. партії, що масою наїхали з Росії. (Так само, як гетьманські "фаховці").

Всі инчі соціалістичні партії весь час домагались орґанізації радянської влади на місцях, протестували проти одволікання, кричали, нетерпеливились, загрожували. Нічого не помагало.

От, наприклад, одна з виписок з укр. ґазети, яка стояла на ґрунті совітської влади й яка переслідувалася отаманщиною за свій напрям ("Червоний Прапор", ч. 21):

"Селяне, які приїхали на ґуберніяльний з'їзд, розповідають, що в селах і в багатьох повітах зараз немає ніякої влади й, не маючи ґазет і відомостей про те, що робиться й що робити, вони сидять собі й ждуть поради.

Але час зараз такий, що в безвластю довго не всидиш. Бо всякий, що має якусь зброю, зараз же себе проголошує владою й, не зважаючи на те, чи довго йому приходиться панувати, він так переколотить селян своїми вчинками, що останні нових заступників влади зустрічають уже з лопатами, вилами й иншою селянською зброєю. Самочинних владаторів тепер так розвелося, що вони прямо терорізували вже цілі села, грабуючи й нищучи реквізіціями й контрібуціями все добро й господарство трудових селян.

Звичайно, такий стан назвати нормальним і корисним для радянської влади ні в якім разі не можна, але й виходу з нього не може бути до того часу, поки не будуть орґанізовані ради на місцях, доки ці ради не візьмуть твердо владу в свої руки.

Поруч з цим негайно мусить бути переведено й об'єднання рад у повітові й ґуберніяльні центри, які вже візмуться за охорону ладу й спокою на теріторії своєї влади за допомогою центрального уряду й головних сил.

Отже найневідкладнішим зараз є з усіх завдань утворення сільських, волосних, повітових і ґуберніяльних рад, які тільки й у силі щось зробити з тим бандитизмом, самочинством і грабіжництвом, які розвиваються в цей переходовий мент. І чим швидче переведено буде орґанізацію рад на місцях, чим швидче місцеві адміністратори, коменданти й комісари перейдуть під відчотність рад - чим швидче радами на місцях орґанізовано буде одряди доброї охорони, тим більше впливу матиме в цілому радянська влада й тим твердіща й роботоздатна вона буде в усіх галузях будівництва нового соціалістичного ладу.