Шлях Абая [Абай жолы - uk]

Коли Абіш вчився у військовому училищі, він заприятелював з молодим юнкером, допитливим казанським татарином Гізатуллою, який багато розповідав йому про свою батьківщину. З великим жалем говорив юнак про те, що імами і хазрети звели глухий мур між татарським народом і російським. Мечеть, медресе, ісламський фанатизм майже зовсім закрили татарам шлях до освіти. Мулли цураються нової, прогресивної російської культури, вони бояться, що вона заважатиме їм обплутувати тонким павутинням брехні серця мусульман…

Про все це і розповів зараз Абіш батькові. До пізньої ночі тривала їхня задушевна розмова…

Абаю було тяжко розлучатися з сином, який виїздив надовго. Хто знає, чи доведеться ще зустрітись! І батько, і син дуже дорожили тими небагатьма днями, які їм залишилися. За місяці спільного життя в Семипалатинську вони пліч-о-пліч пройшли шлях небезпечної і важкої боротьби з темними силами. Це було нове в їхніх стосунках, і одного разу, закінчуючи тривалу бесіду з сином, Абай сказав:

— Абіш, рідний мій! У нас з тобою не тільки спільні думки і мрії, цього року ми виявились із тобою соратниками у спільній боротьбі, і те, що я взнав тебе як борця,— для мене велика радість.

Абішеве бліде обличчя порожевіло: він догадувався, що батько задоволений ним, але вперше почув про це з його уст…

Дуже хороше було Абішу вдвох з батьком, проте не можна було не приділити уваги і друзям, яких він мав у місті багато. Кілька вечорів перед від’їздом Абіш провів з Дарменом, Какитаєм, Муха, веселим дотепником Утегельди, співаком Альмагамбетом. Сьогодні молодь зібралася в затоні у Дармена.

Абен і його дружина дуже потерпіли під час погрому, вчиненого бандою Уразбая, проте вони не змінили свого дружнього ставлення до Дармена й охоче запросили його до себе жити. У невеличкому будинку гостинно вантажника знайшли притулок також Муха і Альмагамбет.

Абіш приїхав у затон разом з Какитаєм і Утегельди.

Коли вони посідали пити чай за низьким круглим столом, несподівано на вогник зайшов близький друг господаря дому Павлов. Побачивши на порозі усміхненого Федора Івановича, Абен і Айша зраділи, зустріли його як найдорожчого гостя і провели на почесне місце. Для Абіша прихід Павлова був приємним сюрпризом.

— Ой, як добре, що ви прийшли! Проходьте, проходьте! — захоплено говорив Абіш, запрошуючи Павлова сісти між собою і Абеном.

Федір Іванович, побачивши компанію молодих людей, попросив пробачення і сказав, що вій зайшов пепадовго і що в нього є невеличка справа до Абена. За чаєм Павлов жваво розмовляв з Абішем і дав зрозуміти, що стежить за тим, як проходить у суді справа Макен і Дармена.