Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є факультативним. Це означає, що за наявності передумов та підстав суд має право, але не зобов’язаний здійснити таке звільнення.
Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, залежать від додержання звільненою від покарання умов такого звільнення і можуть бути як сприятливими для неї, так і несприятливими. Сприятливі кримінально-правові наслідки мають місце у випадках, коли засуджена протягом так званого іспитового строку своєю поведінкою довела своє виправлення і чесно виконує свій материнський обов’язок: не відмовилася від дитини, не ухиляється від її виховання тощо. У такому разі по досягненні дитиною трирічного віку суд повинен остаточно звільнити жінку від призначеного їй покарання. Крім того, строк погашення судимості обчислюватиметься з моменту звільнення її від подальшого відбування покарання. Несприятливі кримінально-правові наслідки можливі у таких випадках:
а) якщо жінка до досягнення дитиною трирічного віку своєю поведінкою не довела свого виправлення, суд відповідно до ч. 4 ст. 83 КК може, залежно від конкретних обставин справи, або замінити те покарання, від подальшого відбування якого засуджену було звільнено, більш м’яким покаранням, або ж направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання;
б) якщо жінка, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд згідно з ч. 5 ст. 83 КК може за поданням органу кримінально-виконавчої системи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком;
в) якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд відповідно до ч. 6 ст. 83 КК призначає їй покарання за правилами сукупності вироків (ст. 71 КК): до покарання за новий злочин приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком, тобто ту частину покарання, від подальшого відбування якої жінку було звільнено.
§ 9. Звільнення від відбування покарання за хворобою
Поняття звільнення від відбування покарання за хворобою. У ст. 85 КК наведено чотири самостійних види звільнення від відбування покарання за хворобою, ознаки яких є до певної міри відмінними. Перший вид — відмова держави від подальшого виконання покарання щодо особи, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу (ч. 1 ст. 84 КК). Другий вид — відмова держави від подальшого виконання покарання щодо особи, яка під час його відбування захворіла на тяжку хворобу (крім психічної) (ч. 2 ст. 84 КК). Третій вид — відмова держави від виконання призначеного особі покарання, якщо така особа після вчинення злочину захворіла на тяжку хворобу (крім психічної) (ч. 2 ст. 84 КК). Четвертий вид — відмова держави від подальшого виконання покарання щодо військовослужбовця, який визнаний непридатним до військової служби за станом здоров’я (ч. 3 ст. 84 КК). Подальша характеристика звільнення від відбування покарання за хворобою має здійснюватися окремо стосовно кожного з його названих видів. Деякі питання звільнення від відбування покарання за хворобою роз’яснюються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1973 р. № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» (далі — постанова від 28 вересня 1973 р. № 8), при застосуванні якої слід ураховувати, що її було прийнято під час чинності КК 1960 р.