Марта
- Автор: Черен Лілія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-85-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Марта». Краткое содержание книги:
Шістнадцять років з життя молодої жінки припадають на складний період в житті України (1918 — 1934 рр.): це і війна, і виживання в умовах продрозкладки, і багатокультурне повсякдення Києва, і літературно-мистецьке середовище, і колорит комунальних квартир, і еміграція...
І, звичайно, заплутані манівці кохання.
978-966-8910-82-1 (серія)
978-966-8910-85-2
© ПП Дуліби, 2014
© Лілія Черен, текст, 2014
© Альона Гнатюк, художнє оформлення, 2014
На відміну від племінниці, жінка грюкала посудом і всім, що потрапляло їй під руку, за кожної нагоди.
Одне слово, Марта цілком справедливо очікувала вибуху, що ось-ось мав трапитися. Але зважитися порушити мовчанку було просто необхідно. У неї не лишалося вже часу на очікування слушного моменту:
— Сьогодні я з Маргаритою ввечері піду пройдуся, -сказала дівчина вдавано буденним голосом.
— А замовлене шитво ще не закінчено! — впевнено прогриміла тітка Валентина.
— Ні, я вже все зробила.
— Знову абияк напортачила і раденька!
Марта закусила губу, щоб не розплакатися від образи. Ні для кого не було таємницею, що короткозора Валентина Семенівна вже не така вправна, як колись, і складнішу роботу успішно виконує її племінниця.
Жінка невдоволено відзначила, що Марта не реагує на її слова. А вихід своїм емоціям мала дати за будь-яких умов, тому вирішила підійти з іншого боку.
— Не з Маргаритою ти йдеш. Хоча то компанія теж хороша! З тією вертихвісткою можна далеко піти, але кривою доріжкою. Очевидячки, йдеш до того жевжика.
— А якщо з ним — то й що? — ще стримано запитала Марта, але терпець їй уже уривався.
— А те, що до цього часу я була до тебе добра. Надто добра. Як до рідної дитини. Але так далі не може тривати. Чи я тобі забороняла знатися з тією білобрисою курвою? Але мужчина — це вже справа серйозна. І я тобі кажу своє материнське слово — кидай дружбу з цим фертиком!
Марта справді збиралася на прогулянку з Володимиром. Вона добре вміла терпіти образи щодо самої себе, але паскудження її коханого було нестерпним. Крижаним, але ще спокійним голосом вона відповіла:
— Він порядний хлопець і я прошу при мені так про нього не говорити. І подругу мою не зачіпайте!
— Ага, а з чого ти вирішила, що він «порядний»? -тітка відволіклася від смаження, обтерла руки мокрою ганчіркою і повернулася до Марти.
— Порядний, і край. А деталі — то не ваша справа! -всередині Марти вже все кипіло.
— Як це не моя справа?! Ти ж, невдячнице, на моїй шиї висиш! Я за тебе відповідаю перед твоїми батьками!.. Може, слова красиві говорить? Га? А шаг їм ціна! Такі чоловіки добре стелять, але твердо буде на тому спати.
— Не говорить він мені ніяких красивих слів! Він простий і чесний.
— То він навіть не старається. Думає, як дівка без фанаберій і на все згодна, то навіщо старатися? Хто ж не буде ласий на дармовщину!
Марта похнюплено мовчала. Тітку було вже важко зупинити:
— А якщо він такий добрий, то чого вовком криється? Ти його батьків знаєш?
— У нього тільки мама жива.
— То не має значення. Що ти до слів чіпляєшся?! Чому я його тільки через вікно бачу? Чому він не підійде до мене, як порядний чоловік, і не скаже: так-то й так, закоханий у вашу племінницю, наміри серйозні, дозвольте нам бачитися. За все відповідаю сам особисто! Га?! Нема такої мови!
— Тьотю, ви не розумієте! Зараз не ті часи, щоб дотримуватися таких умовностей!
— Не ті часи? Я тобі покажу «не ті часи»! Як у пелені принесеш, то побачиш, як цей зальотник здиміє! А ти будеш мені розказувати потім про «не ті часи»! Гарно я те все послухаю!
— Що ви вже наперед мені таке розписали?! А чогось хорошого ви мені зовсім не бажаєте?!
— То ти ж сама вештаєшся вулицями, як Порт-Артур на шпацірі! Ти хоча б думаєш, яка слава про тебе йде?!
— Порт-Артур, щоб ви знали, — це не наша київська фльондра з Думської площі, а фортеця! — вигукнула Марта.
— То я для тебе недостатньо грамотна!
— І для дядька теж!.. Були...
— Ах ти ж погань! — тітка спробувала дістати племінницю мокрою ганчіркою, але та спритно вивернулася.
— От побачиш, як я гигну, то ти підеш достеменно попідтинню, як та шльондра!
— У мене, до речі, ще і батько, і мати є!
На буржуйці підгоріла перепічка, поширюючи задушливий сморід, і жінка ще більше розлютилася.
— Ха! Аякже! Повернеться білоручка волам хвости крутити! Хотіла б я це побачити! Зробилася вже така ажурна панна, що «ах»!
— Та я просто зараз від вас піду! Бо я для вас пусте місце! Рабсила!
— То йди на всі чотири сторони! Станівна вже дівуля, годуй себе сама!
— І піду! — Марта спересердя шпурнула зібране лушпиння під ноги тітці, грюкнула дверима і побігла до кімнати збирати свої речі.