Клуб зразкових чоловіків
- Автор: Медведєв Олександр
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-031-1
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Клуб зразкових чоловіків». Краткое содержание книги:
Адже тільки жінка може зібрати найвпливовіших чоловіків міста в один клуб, щоб використовувати їх у своїх цілях. Тільки жінка може вбивати і залишатися при цьому невинною та чистою, як немовля. І не просто вбивати, але робити це естетично та витончено, отримуючи справжню насолоду. А потім звабно дивитись у очі слідчому і шепотіти: «Так, я вбила, але доведіть це».
Якщо ж ви і після цього сумніваєтесь у жіночій підступності — ви або жінка, або… зразковий чоловік?
Звіддаля навперебій гуркотали карабіни й укорочений калашников.
Риков голосно видихнув.
— Це ще хто? — запитав він, спробувавши посміхнутися. Тільки тепер Риков помітив, як сильно тремтять його руки.
Оглянувши труп у гаражі, Володимир повернувся на подвір’я.
Він почав роботу з опитування моложавої пенсіонерки Дарини Федорівни. Вона знайшла труп три години тому, але її спокою і цілковитому самовладанню можна було позаздрити. Ніяких сліз, ніяких «як же так, такий молоденький…» Вона говорила повільно, виразно і чесно, що відразу викликало повагу Туполєва. Якби всі свідки були такими, наскільки легше жилося б слідчим! Усю бюрократичну рутину Туполєв передоручив своєму молодому колезі Андрію. Новачок мав освоювати оперативно-слідчу роботу з азів.
Туполєв уставив нову касету в диктофон.
— Я була в Аліка прибиральницею. Приходила, все мила, чистила, іноді купувала продукти. У будні доглядала за квітами, полола бур’яни, поливала. Зазвичай Алік по суботах і по неділях бував тут. Серед тижня дуже рідко заїжджав, та й то ненадовго. Прибирати я приходжу по вівторках, а на вихідних узагалі не показуюся, щоб не заважати йому відпочивати. Але тут, розумієте, у мене онученька занедужала — дизентерія. Відвезли Оксаночку до міста. Ми з дочкою сильно переживаємо за неї. Але, головне, грошей немає навіть гостинця їй привезти. Не кажучи вже про ліки. Дочка тепер не працює, з чоловіком розлучилася. От і виходить, що я в сім’ї за годувальника. Я подумала і вирішила, що можна попросити Аліка в рахунок наступного місяця. Я б зараз гроші взяла, а потім відробила б як-небудь. Він хлопець був нежадібний, царство йому небесне. Дуже боялася його не застати, тому прийшла сьогодні зранку. Він по суботах майже завжди буває. Подзвонила кілька разів. Ніхто не відкрив. Я подумала — раз ні, значить, зайду поприбираю, коли вже я тут.
— А ви хіба живете не в Озерному? — здивувався Туполєв.
— Та що ви! В Озерному тільки дачі. Я сама з Балки, це п’ять кілометрів звідси.
— Продовжуйте, продовжуйте.
— Виходить, зайшла я, — Дарина Федорівна поклала руки на коліна і прокашлялася. — Начебто нікого не було. Але там біля гаража в нас така стійка, на ній бегонії в горщиках — Алік квіти дуже любив. Отож, ця стійка була перекинута і всі горщики перевернені. Ніби її хтось зачепив і вона впала. Воно нескладно зачепити, зараз самі подивитеся, але тільки Алік дуже акуратний був. І машину водив так обережно. Ніколи нічого не чіпляв. Тим більше своїх улюблених бегоній. Я подумала, невже злодії були? Підійшла до гаража, кричу: «Аліку!» А раптом він там? Ніхто, звичайно, не відгукнувся. Тоді я зайшла в будинок. Отут уже стало ясно, що в будинку нікого не було. У мене око накидане, знаю, коли був, а коли ні. Я собі подумала: а раптом Аліку стало зле, чи хтось його поранив, у нього ж робота знаєте, яка?
— Яка? — поцікавився Туполєв.
Звісно, так швидко встановити місце роботи убитого його колеги не встигли.
— Я його якось запитала. А він сказав: «Ви, Дарино Федорівно, фільм „Охоронець“ дивилися?» Я, взагалі-то американського кіно не люблю, але це дивилася чотири рази. Знаєте, там така любов і ця співачка така красива! Отож він мені і говорить: «Я, як герой того фільму, працюю охоронцем».
— А де саме, він випадково не сказав?
Дарина Федорівна задумалася на хвилину і заперечно похитала головою. Туполєв зупинив диктофон і перевернув касету.
— От я й кажу: подумала — а раптом з ним щось у гаражі сталося? Може, він там машину ремонтував і… Тим більше, якось тривожно було. На доріжці до гаража було брудно, наче машина все-таки проїхала.
— А сліди шин були? — насторожився Туполєв.
— Які там сліди, все дощ змив. А от багно подекуди залишилося. Біля в’їзду в гараж, під дахом, де не капало. Отож, я взяла в будинку ключ від гаража, він мені його залишав про всяк випадок, як щось станеться з електрикою, у нас же там у гаражі цей, як його, енератор.
— Генератор?
— Він самий. Я зайшла, аж тут… — Дарина Федорівна перехрестилася. — Ну, ви самі бачили.
— Бачив, — стомлено погодився Туполєв. — Скажіть, Алік проводив тут вихідні на самоті?
— Бувало й таке. Компаній він не любив, гостей у нього ніколи не було. Це легко визначити, коли посуд миєш. Знаю, що в нього бувала жінка. І ще один друг. Такий молодий вихований хлопець. Більше ніхто до нього не приїжджав. Здається, Алік був відлюдником.