Ведмеже місто
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-08-5
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ведмеже місто». Краткое содержание книги:
Майя кладе сумку до шафки, повертаючись, зустрічається поглядом з Кевіном і так стрімко зачиняє дверцята, що притискає собі руку. Це триває лише мить, у коридорі повно інших тіл, Кевін зникає у натовпі. Але друзі, які бувають тільки в п’ятнадцять, нічого не пропускають.
— Ну-у-у… коли це ти стала цікавитися хокеєм? — дразниться Ана.
Майя зніяковіло потирає притиснуту руку.
— Заткнися. Бляха…
А тоді не стримує швидкої усмішки.
— Якщо не любиш арахісову пасту, це ж не означає, що не можна любити… арахіс.
Ана регоче так, що запльовує смузі всю свою шафку.
— Окей, добре! Але якщо будеш говорити з Кевіном, то хоч познайом мене з Беньї! Він… м-м-м… я б його з’їла. Як… масло.
Майя з огидою морщить чоло, замикає шафку і йде. Ана сплескує руками і кидається за нею.
— Ну, що? Чому ТОБІ можна, а мені — ні?
— Ви ж знаєте, що він ці жарти сам не придумує? Який умнік. Він просто тирить їх з нету, — бурчить Захаріас і принижено обтрушує з одягу сніг.
Ліфа піднімає його кепку і чистить її. Амат простягає руку, намагаючись заспокоїти друга.
— Я знаю, що ти ненавидиш Бубу, але наступного року вже ми будемо юніорами… тоді стане легше.
Захаріас не відповідає. Ліфа кидає на нього погляд, в якому змішалися лють і відчай. Ліфа ще малим перестав грати в хокей, старші гравці постійно повчали його, аби навчився «терпіти жарти» в роздягальні, і цей аргумент виявився дуже ефективним, бо коли Ліфа покинув хокей, усі могли звалити це на пояснення: «У хокеї мусиш терпіти жарти». Захаріас теж давно би закинув тренування, якби його батьки не любили цей спорт так сильно, та й сам Амат уже не витримав би, якби не був таким вправним гравцем.
— Стане легше, коли будемо юніорами! — повторює Амат.
Захаріас нічого не відповідає. Він прекрасно знає, що ніколи не отримає місця в команді юніорів, цей рік для нього останній в хокеї. Лише Амату невтямки, що його найкращий друг скоро залишиться позаду.
Амат не зважає на тишу, він відчиняє двері, повертає за ріг коридора, а тоді чує тільки глухе стугоніння у вухах. Через неї в нього ніби вмикається тунельне бачення.
— Привіт, Майє! — видихає він, трохи заголосно.
Вона швидко обертається, помічає його присутність — і все. Коли тобі п'ятнадцять, погляд може найболючіше поранити.
— Привіт, Амате, — відповідає вона і зникає, навіть не встигнувши вимовити його ім’я до кінця.
Амат так і стоїть, уникаючи поглядів Захаріаса і Ліфи, бо знає, що вони навіть не спробують стримати сміх.
— Приві-і-і-іт, Ма-а-а-а-айє… — перекривляє його Захаріас, а Ліфа пирхає так, що шмарклі бризкають на светр.
— Пішов ти, Зах, — бурмоче Амат.
— Ну сорі, але ж ти ще з молодшої школи таке чудиш, я чемно поводився аж ВІСІМ років, поки ти був закоханий у неї, тому зараз думаю трохи познущатися з тебе, — регоче Захаріас.
Амат іде до своєї шафки, серце у грудях опускається тягарем, ніби свинцеве. Він любить цю дівчину більше за свої ковзани.
8
Це всього лише гра. Вона має вирішальне значення лише для малих, незначних, практично непомітних речей. Як-от — тебе будуть визнавати, до тебе будуть прислухатися. Малопомітні речі, звісно, що з них можна посміятися і назвати їх «непорозумінням» і «перебільшенням». Просто когось гра перетворює на зірок, а інших — на спостерігачів. Просто вона наділяє владою і визначає межі.
Усього лише.
Давід заходить на льодову арену й одразу йде до себе в кабінет — найменшу кімнату в самому кінці коридору. Зачиняє двері, вмикає комп’ютер і вивчає відео вчорашнього матчу суперника. Фантастична команда, кожен гравець — потужна машинерія, з ними позмагатися до снаги тільки Кевіну. Потрібне небачене зусилля всієї команди, щоб у них з’явився хоча б шанс, але Давід знає, що шанс у них є, знає, що кожен із його гравців, якщо потрібно, віддасть своє життя у грі. Давідові зле не від цього. Є одна річ, якої не вистачає команді. Швидкості.
Перша ланка команди юніорів багато років складалася з Кевіна, Беньї і третього гравця, якого звати Вільям Лют. Кевін — геній, Беньї — воїн. А Вільям повільний. Він великий гравець, непогано пасує, тому Давід знайшов тактичні способи, щоб приховати його недоліки у матчі зі слабшою командою, але команда, з якою вони будуть грати, досить сильна, щоб заблокувати Кевіна, якщо не буде іншого, достатньо спритного гравця, який звільнить йому простір.