Паперові міста
- Автор: Грин Джон
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-923-016-4
- Переводчик: Віра Назаренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Паперові міста». Краткое содержание книги:
Я знову поклав пальці на яремну вену, але цього разу я всміхався.
Коли ми йшли геть від машини, Марго взяла мене за руку, переплела свої пальці з моїми і стиснула. Я теж стиснув її долоню і подивився на Марго. Вона урочисто кивнула, я кивнув у відповідь, і вона відпустила мою руку. Ми швидко підібралися до вікна. Я обережно спробував підняти дерев’яну раму. Вона тихесенько рипнула, але вікно відчинилося легко. Я зазирнув у кімнату. Там було темно, але тіло на ліжку я розгледів.
Для Марго вікно було трохи зависоко, тож я зчепив руки, вона стала на них ногою в шкарпетці, і я допоміг залізти. Вона промкнулася в дім так тихо — ніндзя позаздрив би. Я підстрибнув, зачепився за край вікна, аж над підвіконням опинилися голова і плечі, а потім, здійснюючи якісь безглузді рухи, спробував гусінню заповзти в будинок. Усе було б добре, але я розплющив яйця об підвіконня й мимоволі застогнав, і це виявилося величезною помилкою.
Коло ліжка спалахнув нічник. І тоді я побачив, що в ліжку не Чак Парсон, а якийсь дідуган. Він мовчки і перелякано дивився на нас.
— Гм, — зронила Марго.
Я подумав, що можу плигнути назад і побігти до авта, але заради неї залишився: верхня частина мого тіла застигла в кімнаті, звисаючи паралельно до підлоги.
— Гм, здається, ми не туди ми потрапили…. — Марго обернулась і глянула на мене.
Тільки тут я зрозумів, що через мене вона не може вилізти. Тож я відштовхнувся, плигнув додолу, схопив взуття і дременув навтьоки.
Ми поїхали в протилежну частину Коледж-парку, щоб переглянути стратегію.
— Гадаю, тут ми обоє винні,— сказала Марго.
— Гм, це ти не на той будинок показала, — відказав я.
— Так, але це ти гамір здійняв.
З хвилину ми мовчали, нарізаючи кола, а потім я нарешті мовив:
— Може, в інтернеті його адресу вдасться знайти? У Радара є пароль від шкільної мережі.
— Геніально, — похвалила Марго.
Я подзвонив Радарові, але у нього відразу ж увімкнувся автовідповідач. Я подумав, чи не подзвонити на хатній телефон, але наші батьки дружили, тож ця ідея не годилася. Потім я додумався подзвонити Бену. Це не Радар, звісно, але Бен знає всі його паролі. Я набрав. Теж автовідповідач, але після декількох гудків. Я набрав ще раз. Знову автовідповідач. Я набрав ще раз. Автовідповідач.
Марго сказала:
— Він не збирається відповідати.
А я, пробуючи знову, заперечив:
— Ні, він відповість.
І після ще трьох-чотирьох спроб Бен таки зняв слухавку.
— Заради твого ж блага, сподіваюся, ти хочеш мені повідомити, що у тебе вдома одинадцять гарнюніх голих киць, що потребують особливої уваги, якою може обдарувати їх тільки Великий Татко Бен?
— Мені потрібно, щоб ти зайшов у шкільну мережу під паролем Радара і знайшов одну адресу. Чака Парсона.
— Ні.
— Прошу тебе.
— Ні.
— Бене, зроби це, і ти не пошкодуєш. Чесно.
— Гаразд, гаразд, я знайшов. Я шукав, поки казав тобі «ні». Я не можу, але допоможу. Амгерст-стріт, чотириста двадцять два. Слухай, а на біса тобі адреса Чака Парсона о п’ятій ранку?
— Спи, Бене.
— Вважатиму, що все це мені наснилося, — відказав Бен і відключився.
Амгерст-стріт була всього за кілька кварталів звідси. Ми зупинилися перед будинком чотириста вісімнадцять, зібрали все необхідне і побігли через моріжок; на траві вже лежала роса, що холодила ноги.
Вікно Чака, на щастя, виявилося нижче, ніж у того дідугана. Я тихенько заліз, а потім допоміг Марго. Чак Парсон спав горічерева. Марго навшпиньках підійшла до нього, я стояв за нею, моє серце несамовито калатало в грудях. Якщо він прокинеться, то вб’є нас обох. Вона дістала тюбик, вичавила на руку краплю чогось на кшталт крему для гоління й обережно розмазала по правій брові Чака. Він і оком не кліпнув.
Потім вона відкрила банку з вазеліном — покришка, здавалося, гучно чвакнула, але Чак знову ніяк не відреагував. Марго зачерпнула вазеліну, поклала мені на долоню й ми розбіглися. Я пішов спершу до вхідних дверей і намастив ручку, потім — до спальні, двері до неї були відчинені. Я намастив вазеліном внутрішню ручку і тихенько зачинив двері — вони ледве рипнули.