Пастка-22

— Це все, що він має зробити, щоб його списали?

— Це все. Нехай попросить.

— І тоді ти його спишеш? — запитав Йосаріан.

— Ні. Тоді я не можу його списати.

— Тобто тут є своєрідна пастка?

— Певно, що є пастка, — відповів Док Деніка. — Пастка-22. Кожен, хто намагається ухилитися від бойового обов’язку, насправді не є божевільним.

Існувала лише одна засторога, і це була Пастка-22, яка уточнювала, що турбота про власну безпеку перед лицем реальних та безпосередніх загроз є виявом здорового глузду. Орр божевільний, і його можна списати на землю. Все, що від нього вимагається, — попросити про це; і як тільки він про це попросить, він уже не вважатиметься божевільним і змушений буде вилітати на завдання. Орр був би божевільний, якби далі літав на завдання, і нормальний — якби не літав, але якщо він нормальний, то мав би літати далі. Якщо він літає, то, значить, божевільний і не мусить літати; але якщо він би не хотів літати, то, значить, нормальний, а тому мусить. Абсолютна простота цього пункту Пастки-22 глибоко вразила Йосаріана, і він шанобливо присвиснув.

— Нічого собі пастка, оця Пастка-22, — зауважив він.

— Кращої не існує, — погодився Док Деніка.

Йосаріан ясно її побачив, у всій її запаморочливій обґрунтованості. Була якась еліптична точність у довершеній парі її складових, водночас граційна і шокуюча, мов добре сучасне мистецтво, але подекуди Йосаріан не мав певності, що він її взагалі бачить, як ніколи не мав певності в доброму сучасному мистецтві чи мушках, які Орр помічав в очах Еплбі. Щодо мушок в очах Еплбі, то він повірив Орру на слово.

— Ой, у нього їх ціла хмара, — запевнив Орр щодо мушок в очах Еплбі після того, як Йосаріан побився навкулачки з Еплбі у клубі офіцерів, — хоча він, мабуть, про це навіть не здогадується. Тому він бачить усе не так, як воно є насправді.

— А як він цього може не знати? — поцікавився Йосаріан.

— Бо в нього мушки в очах, — пояснив Орр із підкресленою терплячістю. — Як же він побачить, що має мушки в очах, коли в нього мушки в очах?

У цьому було стільки ж логіки, як і в усьому іншому, і Йосаріан готовий був повірити Орру, тому що Орр був не з Нью-Йорка, а з глушини і знав про дику природу набагато більше за Йосаріана і тому що Орр, на відміну від Йосаріанових матері, батька, сестри, брата, тітки, дядька, свояків, учителя, духовного наставника, законодавця, сусідів та газет, ні разу не збрехав йому в чомусь важливому. День-два Йосаріан обдумував на самоті ці свіжі відомості про Еплбі, а тоді вирішив зробити добро і поділитися ними з самим Еплбі.

— Еплбі, у тебе мушки в очах, — прошепотів він доброзичливо, коли вони зіткнулися в проході парашутного намету перед щотижневим вильотом на Парму.

— Що? — шарпнувся Еплбі, спантеличений уже тим, що Йосаріан сам до нього заговорив.