Картковий будинок
- Автор: Доббс Майкл
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7409-47-1
- Переводчик: Борис Превир
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Картковий будинок». Краткое содержание книги:
Розділ восьмий
Правда — вона як добре вино. Часто знаходиш її захованою в найтемнішому закуті погребу. На неї краще натрапляти випадково. А ще добряче протерти перед тим, як виносити на світло й починати вживати.
Пошарпаний «БМВ» стояв біля будинку на Кембридж-стріт, Пімліко, уже з чверть години. Вільні сидіння були безладно завалені розкиданими газетами й обгортками від цукерок «Granary», які могла лишити тільки справді ділова незаміжня жінка, а посеред усього цього сиділа Меті Сторін, покусуючи губу. Оголошення про перестановки, що надійшло того дня, викликало гарячкові суперечки, чи справді прем’єр-міністр такий видатний і сміливий, чи ж у нього просто здали нерви. Їй потрібні були погляди людей, які допомагали сформувати рішення. Вільямс був, як завжди, переконливим і все підтримував, та Уркгартів телефон усе дзвонив і дзвонив, без жодної відповіді.
Не зовсім розуміючи навіщо, після закінчення зміни у «Кроніклі» Меті вирішила проїхати повз лондонський будинок Уркгарта, що містився всього за десять хвилин від палати громад, в одній з елегантних бічних вулиць, які прикрашали найкращі частини Пімліко. Меті очікувала, що будинок буде темний і порожній, та натомість побачила увімкнене світло й ознаки руху. Вона ще раз набрала номер, та відповіді так і не було.
Світ Вестмінстеру — це клуб багатьох неписаних правил, який ревно охороняється політиками і пресою, особливо пресою, так званим кореспондентським лобі, яке тихенько й обережно регулює медійну діяльність у Вестмінстерському палаці. Це дозволяє, до прикладу, проводити брифінги й інтерв’ю з чітким усвідомленням, що джерело ніколи не буде ідентифіковане, ніяких натяків, усе в тіні. Завдяки цьому політики стають неймовірно розкуті й відкривають таємниці; у свою чергу, кореспонденти з лобі здатні вкладатися в дедлайни й вигадувати найгучніші заголовки. Кругова порука є паспортом кореспондента з лобі; без неї він — або вона — постане перед замкненими дверима й міцно зціпленими вустами. Розкривати джерела — це страшний гріх, це як грюкати у двері помешкання міністра, може, трішки нижче в списку неприйнятної поведінки, яка здатна обірвати будь-які корисні контакти. Політичні оглядачі не переслідують свою здобич аж додому, це погана репутація, чорна мітка й ганьба.
Меті ще раз вкусила себе за внутрішній бік щоки. Вона нервувала. Вона порушила правила не те щоб трошки, але ж чому той клятий дядько не бере слухавку? Що ж він в бога задумав?
Хрипкий голос з північним акцентом зашепотів їй у вухо, голос, якого їй так часто бракувало, відколи вона полишила «Йоркшир пост» і старого мудрого редактора, який дав Меті першу повноцінну роботу. Що він казав? «Правила, дівчинко моя, є нічим як зручною ковдрою для стариганів, якою вони можуть прикритися від холоду. Вони існують, щоб наставляти мудрих і каструвати дурнів. Навіть не думай прийти до мого кабінету й заявити, що втратила гарну історію через чиїсь кляті правила».
— Добре, добре, клятий ти мерзотнику, ану відчепися,— проказала Меті вголос.
Вона поглянула в дзеркало, щоб перевірити зачіску, пройшлася по ній рукою, щоб повернути їй життя, відчинила дверцята машини, ступила на тротуар, і їй відразу ж захотілося опинитися деінде. За двадцять секунд будинок відгукнувся на звук орнаментованого дверного кільця.
Уркгарт відчинив двері. Він був сам, у повсякденному одязі, не очікував відвідувачів. Дружина поїхала за місто, а покоївка не працювала у вихідні. Його погляд, зупинившись на Меті, сповнився нетерплячості; у темряві вулиці Уркгарт не відразу впізнав, хто це.
— Містере Уркгарт, я весь день намагаюся зв’язатися з вами. Сподіваюся, я не спричиню незручностей.
— Десята тридцять вечора? Незручності? — нетерплячка переросла у роздратування.
— Перепрошую, але мені потрібна допомога. Ніяких змін у Кабінеті, бодай найменших. Це незвично. Я намагаюся збагнути, чим це викликано.