Таємна зброя

Розповідатимемо поволі, й одразу стане ясно, що відбувається відповідно до того, як я пишу. Якщо мене хтось замінить, якщо я вже не знатиму, що сказати, якщо закінчаться хмари і почнеться щось інше (бо не може бути так, щоб це постійно були хмари, що пропливають, і часом голуб), якщо що-небудь з усього цього… А◦після «якщо» що написати, як правильно завершити речення? Але коли я почну ставити питання, то не розповім нічого; краще розповідати — може, розповідь буде відповіддю, принаймні для когось, хто її прочитає.

Роберто Мішель, напівфранцуз-напівчилієць, перекладач і у вільний час фотограф-аматор, вийшов з будинку під номером 11 на рю Мсьє ле Прінс в неділю, сьомого листопада цього року (зараз пропливають дві менші, сріблясті по краях). Останні три тижні він працював над перекладом французькою трактату про відводи й апеляції Хосе Норберто Альєнде, професора університету Сантьяго. Вітер у Парижі буває вкрай рідко, а ще рідше вітер, який би на розі вулиць закручувався і здіймався догори, мордуючи старі дерев’яні віконниці, за якими приголомшені господині на різний лад коментували нестабільність погоди останніми роками. Але було також і сонце, верхи на вітрі, приятель котів, і тому ніщо не могло завадити мені перейтися по набережних Сени і сфотографувати Консьєржері[10] i Сен-Шапель[11]. Була всього лишень десята ранку, і я вирахував, що близько одинадцятої буде гарне освітлення, найкраще, яке може бути восени; щоб згаяти час, я попрямував до острова Сен-Луї, почав прогулюватися вздовж Ке д’Анжу, якусь хвильку дивився на готель «Лозен»[12], прочитав сам собі вголос кілька рядків з Аполлінера, які завжди спливають у мене в пам’яті, коли я проходжу повз готель «Лозен» (це мало нагадати мені іншого поета, але Мішель є упертюхом), коли зненацька вітер ущух і сонце зробилося щонайменше удвічі більшим (я хочу сказати — теплішим, але насправді це одне і те саме). Я◦присів на парапет і відчув себе страшенно щасливим у неділю зранку.