Повідомлення Броуді

Наступність слів у мові невиправдано перебільшує ті факти, на які ми вказуємо, оскільки кожне слово займає якесь місце на сторінці і якусь мить у голові читача; поза переліченими мною очевидними ознаками ординарності цей чоловік справляв враження людини з бурхливим минулим.

У моєму кабінеті є овальний портрет мого прадіда, який воював у війнах за незалежність, і кілька вітрин зі шпагами, медалями і прапорами. Я◦показав йому, супроводжуючи поясненнями, ці овіяні славою реліквії; він ковзав по них поглядом, як той, хто виконує обов’язок, і доповнював мої слова не без деякої причепливості, гадаю, мимовільної і машинальної. Наприклад, він казав:

— Саме так. Битва при Хуніні. 6 серпня 1824 року. Кавалерійська атака Хуареса.

— Суареса, — виправив я.

Підозрюю, ця помилка була умисною. Він розвів руками на східний манір і вигукнув:

— Моя перша помилка і, либонь, не остання! Я◦живлюсь текстами і плутаюсь; всередині вас живе цікаве минуле.

Звук «в» він вимовляв майже як «ф». Такі лестощі мені не сподобалися. Книжки зацікавили його більше. Він блукав поглядом по назвах і, пригадую, сказав:

— А, Шопенгауер, який ніколи не вірив історії… Таке ж видання Грізенбаха було у мене в Празі. Я◦думав, що зістарюсь у дружньому оточенні цих зручних томів, та сама історія, втілена в одному шаленці, викинула мене з того дому і того міста. І ось я тут з вами, в Америці, у вашому милому домі…

Він говорив неправильно і плинно; відчутний німецький акцент уживався з іспанською шепелявістю.

Ми вже сиділи, тож я скористався його словами, щоб перейти до справи. Я◦сказав:

— Тут історія є милосерднішою. Я◦сподіваюся, що помру у цьому домі, в якому народився. Сюди мій прадід приніс свою шпагу, яка мандрувала Америкою, тут я обдумував минуле і писав свої книжки. Я◦сливе можу сказати, що ніколи не покидав цю бібліотеку, але тепер нарешті вийду з неї, аби проїхатися тими землями, які я досліджував лише на картах.

Я◦пом’якшив усмішкою свій риторичний ексцес.

— Ви маєте на увазі певну Карибську республіку? — спитав Ціммерманн.

— Саме так. Цій скорій подорожі я завдячую честю бачити вас у себе, — відповів я.

Трінідад принесла нам каву. Я◦неквапом і впевнено вів далі:

— Ви, мабуть, уже знаєте, що міністр поклав на мене місію переписати, подавши до них переднє слово, листи Болівара, які волею випадку були знайдені в архіві доктора Авельяноса. Це доручення зі щасливою неминучістю увінчує доробок всього мого життя, працю, що певним чином увійшла в мою кров.