Краще сидіти вдома...
- Автор: Болото Алина Николаевна
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Джерела-М
- ISBN: 966-365-016-8
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Краще сидіти вдома...». Краткое содержание книги:
Абукраб закрутив кран й спантеличено вп’явся у хмарину.
— Я не можу зделявувати, мабуть, ультуна під надто великим тиском. Треба перевірити сховище, остання партія…
Договорити він не встиг: хмарина раптом потемнішала, потім посіріла й зникла! Хлоп! І з цим звуком на всі чотири лапи з колишньої «хмарини» на підлогу приземлився Васько. Абукраб від подиву закліпав трьома очима, а я відразу сказала «киць-киць-киць-киць».
— Няу! — задерши хвоста, заверещав Васько. Тієї ж миті Тайфун кинувся на Абукраба. Хотів він клацнути чорне страховисько розрядом чи просто обплести щупальцями, не знаю, але пролунав страшний гуркіт, мене відкинуло вбік, і тільки невідома сила пом’якшила удар і не дала мені впечататися в стінку на кшталт абукрабської картинки! Тайфун відлетів до протилежної стіни й, напевно, добряче вдарився, бо з рожевого раптом став сірим, як Васько. Абукраб похитав верхніми клішнями.
— Я зрозумів, — повідомив він, — ви вирішили здолати мене хитрістю. Не вийде. Я не боюся подібних звуків.
Одним оком Абукраб подивився на мене, другим на кота, що скулився в куточку, третім на Тайфуна.
— Але з твоєю кар’єрою покінчено, — сказав він Тайфуну, — ти будеш носити жетон простого абукрабика довічно й незабаром станеш таким же дурним і жадібним, як вони.
— Ніколи, — просвистів Тайфун. Абукраб примружив двоє очей:
— Стати абукрабиком, навіть простим, велике щастя: не кожен може його удостоїтися! Але я милостивий і дозволю тобі замінити в строю збитого абукрабика. Дякуй фортуні, що ти з’явився до нас не патрульним і зможеш отримати на рівні з усіма свою тижневу порцію ультуни!
— Я патрульний! — заперечив Тайфун і порозовів. Абукраб презирливо махнув клешнею:
— Дурниці. Жоден патрульний не віддасть свій вахтовий жетон істоті з Незнайомого світу! Ти не валявся б зараз під стіною і не міняв би кольори, як зіпсований думі-2, жетон уберіг би тебе від мого впливу.
Тайфун здійнявся над підлогою й зібрав щупальця в пучок, але Абукраб загрозливо розкрив клішні:
— У тебе вистачить агресивності, щоб зайняти місце начальника каравану, мені потрібно багато ультуни!..
— Я патрульний, — відповів Тайфун.
Абукраб підстрибнув, тупнув ногами:
— Якщо ти патрульний, то й отримаєш усе, що належить патрульному!
З прорізів, що несподівано відкрилися в стіні, вискочили абукрабики й заметушилися, розтягуючи мішок. Тайфун подивився на мішок п’ятим і сьомим очима, одним на Абукраба й одним на мене.
— Затримуючи на Роїні істоту з Незнайомого світу, — сказав він Абукрабу, — ти піддаєш себе серйозній небезпеці. Наслідки непередбачувані.
Судячи з того, що цей тип не боявся Васьчиного лементу й володів чудовим ро-захистом, він був прекрасно знайомий з нашим братом. На волі я б із задоволенням поговорив з ним про переваги тактики ближнього бою, однак, на жаль, це було неможливо. Я обмежився усним нагадуванням про незаконність Свєтчиного перебування на Роїні й уявним зверненням до начальства нашої патрульної бази.
Коли абукрабики потягли Тайфуна, я швиденько піймала Васька, засунула його до себе під куртку й застебнула «блискавку». Проходячи крізь ореол, кіт пчихнув (можливо, ультуновий Васько все-таки злегка відрізнявся від земного). Після цього я підійшла до замисленого Абукраба й запитала:
— Абукрабе, нічого, якщо я злегка підірву Роїну?
Абукраб витріщив очі так, що вони ледве не відірвалися від своїх стеблинок, і нічого не відповів.
— У нас, у Незнайомому світі, прийнято час від часу підривати невеликі планети. Ти не заперечуєш? Я хочу побудувати собі з уламків Роїни астероїд, де можна було б проводити літні канікули.
— Я відправлю тебе додому негайно! — відразу пообіцяв Абукраб.
— А Тайфуна?
Усе, що хотів, я вже дізнався, але, на жаль, не міг своїми знаннями поділитися з колегами. Наші досвіди з використання телепатії в космозв’язку поки не увінчалися успіхом, а шкода. Я уявив собі кольори нашого диспетчера, головного диспетчера бази, якби він почув новину… Гаразд, не варто витрачати час на порожні мрії! Сам винен.
Цього разу довго перебувати в обмеженому просторі не довелося: абукрабики витрусили мене з мішка в якийсь люк, що відразу зачинився над моєю головою. Падати на підлогу не хотілося, і я завис у повітрі й трохи оглядівся.