Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Спочатку Середня Наддніпрянщина включала три землі: Київщину, Переяславщину й Чернігівщину. Дві останні до XI ст. підпорядковувалися Києву. З XI ст. роль Чернігівської землі, що постала на землях чернігівських полян і західних сіверян, зросла, й вона здобула незалежність, одержала назву Сіверської й об’єднала дві землі – Чернігівську та Новгород-Сіверську. Остання у XII ст. теж здобула «княжий стіл», тобто незалежність. Надалі обидві землі дещо відособилися від Києва, а згодом стали самостійним регіоном.
Середня Наддніпрянщина, зміцнюючись, збільшувалася територіально. Вона займала весь правий берег Дніпра, відомий у XII ст. як Київська сторона, на відміну від Лівобережжя – Чернігівської сторони. Згодом Київська сторона розширилася, приєднавши Переяславську землю, яка поступово втратила незалежність.
…південна частина Середньої Наддніпрянщини була прикордонною смугою з неспокійними сусідами – степовими кочівниками: хозарами, печенігами, а згодом половцями? Русичи, борячись із ними, поступово просувалися на південь, освоюючи нові землі. Через контакти з іншими племенами населення півдня Середньої Наддніпряншини не було суто слов’янським: у Надроссі, наприклад, князь Ярослав Мудрий розселив військовополонених поляків, у Надтясминні утворилося мішане населення – слов’яно-іранське з домішками монголоїдів.
Увійшовши, згідно з Андрусівським договором 1667 р., до складу Росії, Середня Наддніпрянщина дістала назву Гетьманщини, а після скасування в 1764 р. гетьманського управління почала називатися Малоросією (Малоросійською губернією). В історичних працях її частіше називають Лівобережна Україна.
Полісся – це північні області України, що межують із Білоруссю та Росією. Назва «Полісся» трапляється в давньоруських літописах, зокрема в Іпатіївському під 1274 p.: «Мстислав Данилович пішов… від Копиля до Полісся». У пізніших літописах цей край згадано під різними назвами – Полесье, Полясе, Подлясье, Палессе, Полісся.
Як самостійна земля Полісся відоме з XIV ст. Польські дослідники XIV–XVI ст. вважали Поліссям Берестейську та Турово-Пінську землі, розташовані між Руссю, Литвою, Волинню, Мазовією й Пруссією.
У XVII ст. Полісся було поділене на дві частини – лівобережну, що підпала під вплив Росії, і правобережну – сферу впливу Польщі. Унаслідок цього сформувалися дві зони Полісся – Наддеснянська (Лівобережна, або Чернігівська) і Надприп’ятська (Правобережна), вододілом між якими став Дніпро. Сьогодні Полісся включає Чернігівську область, північні райони Київської та Житомирської областей.
Саме в Поліссі сусідили кілька слов’янських племен: поляни, сіверяни, деревляни, волиняни та дреговичі. На цій території згодом межували і два найбільші князівства – Київське й Галицько-Волинське, які суперничали між собою. Полісся час від часу потрапляло в залежність то від Київського, то від Галицько-Волинського, то від Чернігово-Сіверського князівства.
…населення Полісся – поліщуки – відомі з XIV ст., але під дещо іншими назвами – полісяни, підлісяни, а сучасна назва з’явилася в XV ст.? Спочатку вона означала спільноту близьких народів: українців, білорусів та литовців, які жили у Великому князівстві Литовському.
Волинь – край на північному заході сучасної України, розташований між Поділлям на півдні та Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів’ями Ужа на сході. Волинь охоплює землі сучасних Волинської та Рівненської областей, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської й Хмельницької областей. У ширшому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі й східну частину Люблінського воєводства Польщі.
Назва Волинь уперше з’явилась у літописі під 1077 р. Дехто з істориків вважає, що ця назва походить від назви міста Велинь (або Волинь), про яке згадують давні літописи. Це місто розташовувалося більш як за 20 кілометрів на захід від сучасного Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг.
У VII–IX ст. Волинь населяли східнослов’янські племена: дуліби, бужани й волиняни. Арабський історик, географ і мандрівник Аль Масуді (Х ст.), згадує у своїй «Книзі повідомлень і знань» народ валінана. Волинянами (дулібами) називали племена, які жили у верхів’ях Західного Бугу й Прип’яті. У Х ст. на Волині виникли міста Буськ, Луцьк, Червен, Белз, а згодом – Холм, Кременець, Житомир тощо. Наприкінці Х ст. Волинь увійшла до складу Київської Русі, а 988 р. князь Володимир Святославич передав її у володіння своєму синові Всеволоду. За князювання Всеволода було засновано місто Володимир-Волинський.