Переможець завжди самотнiй

— Ніхто з двох. Але дякую навіть за таку відповідь.

Він розуміє, що припустився помилки. По-перше, йому не потрібне нічиє схвалення, щоб виправдати свої дії. Він переконаний у тому, що якщо всі на планеті колись помруть, то нехай хтось втратить своє життя в ім’я чогось більшого. Так було від самого початку часів, коли чоловіки приносили себе в жертву, щоб прогодувати своє плем’я, коли невинних дівчат віддавали жерцям, щоб у такий спосіб утихомирити гнів драконів і богів. По-друге, даремно він привернув до себе увагу людини сторонньої, показавши їй, що цікавиться чоловіком, який сидить неподалік від його столу.

Звичайно, офіціант уже про все забув, але не варт наражатися на непотрібний ризик. Ігор переконує себе, що немає нічого дивного, коли на кінофестивалі люди намагаються одержати якісь відомості одне про одного, і немає нічого дивного також у тому, коли вони платять за таку інформацію. Він уже робив це сотні разів, у найрозмаїтіших ресторанах світу, й немає найменшого сумніву, що й сам він не раз був об’єктом такої цікавості — і хтось платив офіціантові за те, щоб довідатися, хто він такий, щоб його посадили за кращий стіл або допомогли йому надіслати якесь таємне повідомлення. Офіціанти не тільки звикли до такої поведінки клієнтів, але й постійно чекають, коли ті звернуться до них із якимсь запитанням і тицьнуть їм за це гроші.

Ні, звичайно, офіціант нічого не пригадає. Перед Ігорем його наступна жертва; якщо йому вдасться здійснити свій план, якщо офіціанта допитуватимуть, то він скаже: єдине, що його в той день здивувало, було запитання, з яким звернувся до нього один клієнт, поцікавившись його думкою про те, чи дозволено руйнувати світи в ім’я великого кохання. Можливо, він навіть не запам’ятає цю фразу. Поліціянти запитають: «А який він був?» — «Та я особливо не придивлявся. Але він не був гей, це точно». Працівники французької поліції звикли до того, що французькі інтелектуали мають звичай саме в барах обговорювати проблеми найвищої складності — наприклад, соціологічні аспекти кінофестивалю. Тому вони не нададуть ніякого значення тим словам.

Та дещо його все ж бентежило. Ім’я. Прізвища й імена.

Йому вже доводилося вбивати людей раніше, убивати за допомогою зброї, з благословення своєї країни. Він не знав, скількох він убив, він рідко бачив їхні обличчя і ніколи, абсолютно ніколи не запитував, як їх звуть. Бо знати ім’я того, кого ти вбиваєш, означало б також знати, що перед тобою людське створіння, а не просто ворог. Той, хто наділений ім’ям, стає індивідом унікальним і неповторним, зі своїм минулим і майбутнім, зі своїми предками, а може, й нащадками, зі своїми перемогами і поразками. Люди — це їхні імена, вони пишаються ними, вони повторюють їх тисячі разів протягом життя, вони себе ототожнюють за допомогою цього слова. Власне ім’я — перше слово, яке ми вивчаємо після спільних для всього людського роду «тато» й «мама».

Олівія. Джавіц. Ігор. Єва.

Але дух не має імені, він — чиста істина, він живе в тілі лише протягом певного періоду й одного дня покине його — причому Бог не стане запитувати: «Хто ти такий?», коли душа постане перед ним на Страшному суді. Бог лише запитає: