Данина Каталонії
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-76-5
- Переводчик: Ирина Савюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Данина Каталонії». Краткое содержание книги:
А ще спогади Джорджа Орвелла про його участь у громадянській війні в Іспанії дуже важливі для розуміння методів і засобів пропаганди, якими послуговувався Радянський Союз для перекручування і спотворення правди, таким чином маніпулюючи світовою думкою у своїх корисливих імперських цілях. Найдивовижніше те, що з тих часів нічого істотно не змінилося, і правонаступниця СРСР, Російська Федерація, — а по суті, та сама, завжди та сама стара Російська імперія з дещо підфарбованим фасадом, — і сьогодні по всьому світу використовує ті самі методи пропаганди, затято доводячи світовій спільноті, що біле — це насправді чорне, і навпаки.
Але, зрештою, то був лише початок революції, а не кінець. Навіть коли робітники, насамперед у Каталонії, а можливо, й деінде, могли скинути уряд та перебрати на себе його функції, вони цього не робили. Очевидно, вони не могли так вчинити, коли Франко гамселив у двері й частина середнього класу була на його боці. Країна переживала перехідний період і могла рухатись у напрямі розвитку соціалізму або повернутися назад і взяти курс на звичайну капіталістичну республіку. Селяни володіли більшою частиною землі та мали намір її утримувати, якщо Франко не переможе. Всі значні галузі промисловості націоналізовані, і те, залишаться вони такими чи повернеться капіталізм, великою мірою залежало від того, яка група переможе. Із самого початку центральний уряд і напівавтономний уряд Каталонії безперечно представляли робітничий клас. Центральним урядом керував Кабальєро, лівий соціаліст. Членами уряду були міністри, які представляли ВСТ (соціалістичні профспілки) та НКП (синдикалістські профспілки, контрольовані анархістами). Каталонський уряд був фактично витіснений антифашистським Комітетом оборони[23], що складався здебільшого з представників профспілок. Згодом Комітет оборони розпустили і Каталонський уряд реформували так, що він став представляти профспілки та різноманітні ліві партії. Кожні наступні переміщення в уряді були кроком праворуч. Спочатку з каталонського уряду виключили РПМЄ, за шість місяців Кабальєро замінили правим соціалістом Негріном. Відтак зовсім скоро вивели з уряду НКП, тоді ВСТ, після чого НКП усунули ще й з каталонського уряду. Зрештою, через рік після початку війни та революції у складі уряду залишилися тільки праві соціалісти, ліберали та комуністи.
У жовтні-листопаді 1936 року накреслилася загальна зміна курсу праворуч, коли СРСР став постачати уряду зброю й влада почала потроху переходити від анархістів до комуністів. Окрім Росії та Мексики, жодна інша країна не бажала прийти на допомогу уряду. Та й сама Мексика, з цілком очевидних причин, не мала змоги поставляти велику кількість зброї. В результаті цього склалася ситуація, коли росіяни цілком могли диктувати свої умови. Ці умови, поза сумнівом, зводилися до альтернативи: кінець революції або кінець постачанню зброї. Перший крок на шляху усунення революційних елементів — вигнання РПМЄ з каталонського уряду — було зроблено за вказівкою СРСР. Звичайно, прямий тиск з боку Радянського Союзу заперечувався, але насправді це не так уже й важливо, оскільки комуністичні партії у всіх країнах беззаперечно провадять політику Радянського Союзу, відтак ніхто не відкидав того очевидного факту, що саме комуністи були основним рушієм боротьби супроти РПМЄ, а заразом з анархістами і тими соціалістами, яких очолював Кабальєро. Та й загалом вони виступали проти революційної політики. Зі вступом у війну Радянського Союзу тріумф комуністичної партії був вирішеною справою. По-перше, вдячність Росії за зброю і той факт, що комуністична партія, особливо після прибуття Інтернаціональних бригад, здавалася спроможною виграти війну, значно підвищили престиж комуністів. По-друге, зброя з Росії розподілялася через комуністичну партію та її союзників, які слідкували за тим, щоб якнайменше зброї діставалося їхнім політичним опонентам
23
Центральний комітет опору фашизму. Делегатів обирали згідно з чисельністю їхньої організації. Таким чином, дев’ять делегатів представляли профспілки, троє — каталонські ліберальні партії і два — різноманітні марксистські партії (РПМЄ, комуністів тощо) (прим, упорядника оригінального видання).