Чарівні створіння

Над вхідними дверима було перекриття, якого не робили вже не один десяток років. На ньому виднілося різьблення. Символи. Щось на зразок кіл і півмісяців, можливо — фаз місячного циклу. Я акуратно ступив на рипучу сходинку і спробував роздивитися ближче. Я дещо знав про такі перекриття, адже моя мама була фахівцем з історії Громадянської війни і часто брала мене на огляд історичних пам’яток неподалік Гатліна. Ми об’їздили безліч таких осель, і мама скрізь звертала мою увагу на ось такі балки. Вона казала, що їх використовували в будинках і замках Англії та Шотландії. Звідти цю особливість будівництва й завезли місцеві мешканці… які на той час, звісно, місцевими ще не були.

Однак символів над дверима я ніколи не зустрічав. Бачив фрази, проте тут, у Рейвенвуді, це були радше ієрогліфи, вирізьблені довкруж слова невідомою мовою. Можливо, цей напис мав якесь особливе значення для поколінь Рейвенвудів, які мешкали тут іще до занепаду маєтку.

Глибоко вдихнувши, я злетів на ґанок, перестрибуючи через сходинку. За моїми підрахунками таким чином ризик провалитися між сходами зменшувався на п’ятдесят відсотків. На ґанку мене зустріло латунне кільце, що стирчало з пащі лева і правило за дверний молоток. Я постукав. Я стукав знову і знову, але ніхто не відчиняв. Ліни не було вдома. Я помилився.

Та раптом я почув знайому мелодію — «Шістнадцять місяців», а це означало, що вона десь тут.

Я потягнув донизу поржавілу залізну ручку. Щось у замку з того боку застогнало і клацнуло, і я приготувався побачити Мейкона Рейвенвуда, який нікому ніколи не траплявся на очі. Та двері й не рипнули.