Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
— Давай, ти перший! — наказала вона, вручаючи Бобрику кінець шнура. — Відштовхуйся — і як на гойдалці…
Він спробував був заперечити, але Проноза вже впевнилася, що Бобрик міцно стискає шнур, і штовхнула його. Цю мить гончак обрав для того, щоб знову напасти. Його тіло здійнялося в повітря, зуби клацнули. Бобрик закричав з ляку, розтис пальці та полетів униз. Шнур гойднувся, відскочив назад до карниза — Кукса підхопила його, вглядаючись туди, де чотири витягнуті морди зімкнулися над хлопчиськом.
— Ай! — писнула раптом Проноза. — Що відбувається? Припини, бридка бабо!
«Не бійся, я зовсім трішки допоможу тобі», — мовила Інельда в її голові.
Пронозі здалося, що в тімені проклюнувся раптом гарячий міхур. Він швидко розрісся, заповнюючи голову і не перестаючи нагріватися.
— Ай! — знову вереснула вона, й відразу по тому спрацювала магія Інельди.
Не відразу вдалося Бобрику витягти Пронозу на поверхню. Нарешті він зупинився на краю провалля, поклав її на землю, а сам присів поруч навпочіпки. Поплескав її по блідих щоках. «Не красуня, але симпатична», — подумав хлопець і зітхнув. Проноза розплющила очі й глянула на хлопчиська, що й собі зосереджено розглядав її.
— Де це ми? — запитала нарешті вона.
— Біля того місця, звідкіля Наперсток злетів, — пояснив Бобрик. — Люди всі звідси повтікали, тому тут тихо.
Проноза повільно сіла.
— Що сталося?
— А ти не пам’ятаєш?
— Я… — вона приклала долоні до скронь і насупилася. — Тоді Інельда влізла в мою голову і залишила в ній свою магію… Вона сказала: ця магія краще працює вночі, але може іноді придатися і вдень. Хоча вдень вона значно слабкіша. То що ж сталося?
— У тебе з очей раптом вдарило таке яскраве світло… Двох гончаків спалило дощенту, а двох кудись віднесло. Але тебе й саму підкинуло, і ти вдарилася головою об стелю, так сильно… Я думав, вона в тебе трісне. Але тріснула стеля. Ну, а потім я тебе взяв і потяг звідтіля, поки ті двоє псів, що начебто залишилися живі, не повернулися.
— Голова в мене не тріснула, — повідомила Проноза, підводячись. — Тому що голова — моє найсильніше місце. А взагалі, мені все це набридло! Стараєшся, працюєш, а тут ні з якого дива з’являються якісь псюри та починають кусатися! Звідки вони взагалі взялися?
Бобрик знизав плечима.
— Може, Мармадук?..
— Атож, можливо, — Кукса раптом тупнула ногою і рішуче підтягла порвану спідницю. — Я жодного разу в житті не втрачала свідомості, а тут двічі поспіль! Це просто неподобство! Ти, Бобрику, як хочеш, а я йду в палац. Таке легеньке завдання — витягти Спритника, а я ніяк не можу впоратися!
Людей на вулицях було зовсім мало — дорогою Проноза з Бобриком зустріли всього три вози, на яких городяни цілими родинами їхали геть із Літона.
Вони вирішили, що нема рації підходити до палацу з парадного входу, а треба спробувати зайти з тилу, й рушили в обхід. Коли вже майже прийшли, Бобрик раптом відсахнувся й потяг Куксу за собою. Вони відскочили та присіли, сховалися в кущах, які росли обабіч дороги.
— Дивися, дивись… — хлопчисько вказав на запряжений парою чорних коней фургон, що також їхав геть від палацу. — Це ж чаклун там сидить!
Справді, на облучку сидів Мармадук, якого навіть здалека легко було впізнати по строкатій, немов у клоуна, одежі.
— А добряче я йому тоді каменюкою засвітив, — похвалився Бобрик. — Бац!
— Куди це він зібрався? — пробурмотіла Проноза, не слухаючи його. — І хто там ще їде в його фургоні?
Але віконця фургона були зсередини затулені чорними фіранками, які не давали змоги розгледіти пасажирів.
Вони провели фургон поглядом і рушили далі, до вузьких воріт у кам’яній стіні задньої частини палацу. Біля воріт чергували двоє стражників, а по обидва боки вздовж стіни були густі зарості ожини.
— Будемо битися? — діловито запропонував Бобрик. — Я візьму камінь…
Кукса похитала головою.
— А якщо вони здіймуть галас? Побити ми їх поб’ємо, але можуть прибігти інші, а я зараз не в найкращій формі. Ні, краще зробимо інакше.
Вона потягла Бобрика за комір. На такій відстані, з якої стражники не могли їх побачили, вони швидко перебігли відкритий простір і пірнули в ожинові зарості. Сонце вже стояло високо, у кущах було задушливо, голосно дзижчали бджоли. Проноза наблизилась до самої стіни, змотала з пояса пружинний шнур, гарненько прицілилася та кинула «кішку». Один із гаків зачепився, Проноза, як завше, посмикала, щоб перевірити міцність.