На траверсі Бета Ліри
- Автор: Михановский Владимир Наумович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: “МОЛОДЬ”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «На траверсі Бета Ліри». Краткое содержание книги:
У двері постукали, і в кімнату вбігла задихана лаборантка.
— Товаришу голова координаційної Ради, — випалила вона поспішно, — інженер Стреттон знайшовся.
— Де ж він? — схопився Євген Андріанович.
— Віднесли на медпункт. Він непритомний.
Високий чоловік у білому халаті повільно зняв маску.
— Життю ніщо не загрожує, — відповів він на запитання Євгена Андріановича. — Це звичайний хлороформ, щоправда у збільшеній дозі.
Євген Андріанович кілька секунд вдивлявся у бліде обличчя і міцно стиснуті губи Стреттона.
— Де його знайшли? — спитав він.
— У тому ж будинку, де ми були з самого початку, в цокольній лабораторії, — відповів шофер. — І при ньому ось… — Він подав Євгену Андріановичу записку. Той розгорнув її.
“Шановний Джордже Стреттон, — було в записці. — Очевидно, опритомнівши від наркозу і прочитавши записку, ви зрозумієте мене і пробачите. Після всіх книжок і фільмів, після всього, що я побачив і дізнався, користуючись своєю виконавчою системою, я відчув, що мушу перевірити себе. Це те, що вашою мовою зветься випробовуванням. Мені схотілося дізнатись, наскільки швидко і правильно я зможу приймати рішення в незнайомих і небезпечних умовах, що загрожують самому існуванню. І я зважився повторити подвиг капітана Рамо, який і досі лишається неперевершеним. Під час вашого перебування на Деймосі я займався своїм зовнішнім виглядом і, здається, досяг повної подібності до вас. Це було не дуже важко. Особливо знадобились у цій справі органічні полімери з лабораторії синтезу. Я вірю, що мені пощастить обігнути Юпітер з вимкненими дюзами, пройшовши поблизу Марцелли, і тоді я повернусь у Клайд…”
— Він може протаранити Марцеллу або врізатись у Юпітер! — вигукнув Євген Андріанович. — Адже система керування “Кардана” не відрегульована. Негайно радируйте на “Кардан”, нехай повертається! Спробуємо пояснити…
— Це нічого не дасть, — виступив наперед Антон Петрович. — Система радіоприйому на “Кардані” зіпсована.
— Що ж! Тоді вихід один. Треба послати ракету-перехоплювач, — вирішив голова Ради.
— Євгене Андріановичу, дозвольте мені, — сказав директор музею, — я наздожену його і заверну назад. А крім того, — він посміхнувся, — ми ж трохи знайомі… з “інженером Стреттоном”.
— Вирушайте, — погодився голова. — Не можна гаяти жодної хвилини. Якщо “Кардан” не підкориться, доведеться підірвати його. Але, сподіваюсь, до цього не дійде.
— Ні, звичайно. Я добре знаю… “Стреттона”.
“Справді, — подумав Євген Андріанович, — це відважний робот. Хіба не вклав у нього Джордж Стреттон свої найкращі риси: безстрашність і цікавість, наполегливість і допитливість?.. І ось вони, наслідки…”
— Хіба не прекрасно, що творіння рук людських досягло такого високого ступеня досконалості? — наче відповідаючи на думки Євгена Андріановича, сказав директор музею.
В хвилини сильного хвилювання Антон Петрович іноді висловлювався пишномовно.
— Він наче школяр, що мріє про подвиги, — тихо мовила лаборантка.
Після перевантаження, викликаного прискоренням, настав блаженний стан невагомості. Антон Петрович увімкнув кругове спостереження. Земля нерухомо висіла блакитною краплиною серед миготливих зірок. Вони холодно горіли в чорному небі. Праворуч повільно піднімався величезний диск Місяця, схожий на рельєф головного мозку: на Місяці провадилися великі роботи. Локатори без упину обмацували простір, шукаючи “Кардана”. По екрану пробігали тремтливі хвилі.
“Де ж він тепер… гм… самозваний інженер Стреттон? — подумав Антон Петрович. — Мабуть, уже пройшов Карантинний супутник”. І тут в Антона Петровича промайнула думка, від якої його кинуло в жар.
“А все-таки дії робота не такі вже й безглузді, як здається на перший погляд. Я, мабуть, і сам полинув би в небо, щоб повторити подвиг капітана Рамо”.
РОЗГАДКА ПЛУТОНА
— Джоні, якщо ти не перестанеш мучити кота, битиму. Чуєш?
— Це не кіт, мамо.
— А що ж то, шибенику? — простоволоса жінка, по пояс висунувшись із вікна будинку, намагалася розгледіти, що тримає в руках її десятирічний син.
— Мамо, це іграшковий… — голос Джоні тремтів од захоплення, — іграшковий кіт. Глянь, який пухнастий.