Мати все
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0917-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мати все». Краткое содержание книги:
Історія професорської доньки у якої було все: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, вдосталь грошей — ідеальне життя. Але як всі прекрасно знають — «багаті теж плачуть». Підступ і брехня — ось на чому «авторитарна» мати побудувала родинну ідилію.
Все життя Іветта присвятила хворому синові Платону. Старша дочка Ліда змушена, як і мати, доглядати за братом, жертвуючи всім. А мати вирішила купити сину живу ляльку, яка б задовольняла природні потреби юнака. Так у родині з`явилася Рая, і… Світло однієї любові розігнало морок іншої.
Саме тепер Ліда дізналася, що Платон і сільське дівча не єдині маріонетки в руках Іветти!
— Дайте допоможу вам, пані Лідо, — не втрималася Зоряна.
— Ні, Зорянко. Я в нормі… Ти, прошу, глянь у вікно. Хтось би мав за мною приїхати…
Зоряна підійшла до вікна, глянула на порожній двір.
— Я відвезу вас додому, пані Лідо. Ходімо… Надворі справжня золота осінь.
Ліда вийшла на поріг лікарні, вдихнула прохолодне повітря. «Життя…» — усміхнулась зачудовано. У червоному листі сонця з вітром намішано, голі гілки на тлі неба — ієрогліфами про незвідане, хмари свої химери вигадують. Сходами — у те листя, вітер… А далі куди?
Озирнулася розгублено: метрів за тридцять праворуч від порогу лікарні стояла «тойота»….Стас?
Ліда задихнулася. Стиснула кулачки, повільно пішла до чоловіка.
Кроків п'ять устигла ступити, коли з іншого боку у двір лікарні ввірвалося таксі. По гальмах! Ліда мимоволі озирнулася… З таксі вийшла Іветта, холодним поглядом проштрикнула Стаса, незворушно застигла біля автівки.
Ліда зупинилася, безпорадно тіпнулася — до Стаса… до матері…
Вони нічим не допомагали. Ні жестом, ні словом. Здавалося, взагалі забули про Ліду, про саму причину, яка поклала її на лікарняне ліжко. Дивилися крізь неї — голками крізь тонку матерію, тягли до себе могутніми, як ненависть, поглядами.
Ліда притисла кулачки до грудей, сіпнулася до Стаса.
— Стасику… Почекай. Тільки хвилину…
Заспішила до матері. Не бачила, як чоловік скреготнув зубами, рвучко розчахнув дверцята «тойоти». Підбігла до Іветти, обхопила руками її плече. Притулилася, зашепотіла:
— Я сьогодні ж провідаю Платона, мамо. Сьогодні ж увечері буду у вас. Дякую за все, мамо…
І гайда до «тойоти». Добігла, коли Стас уже викермовував із лікарняного двору.
— Стасику, Стасику… — стукала у скло.
Автівка рвучко зупинилася. Ліда непевним рухом відчинила дверцята, сіла поряд із чоловіком. Він мовчки запустив двигун. «Тойота» помчала геть із лікарняного двору.
А на порозі… з пакетом Лідиних речей стояла ошелешена Зоряна.
— Пані Лідо… — тільки й змогла прошепотіти.
Ліда ввійшла до вітальні й побачила розтрощене дитяче ліжечко. «Бідний Стас… — заплакала подумки. — Бідна я… Бідні ми, нещасні…» Притулилася до стіни, та застигнути надовго не вийшло — слабкі ще ноги тремтіли. Опустилася в крісло. Навіщо він розбив ліжечко і лишив посеред кімнати? Він… не змирився з утратою? Не простив? Покине?
Стас замкнувся у ванній, — довгу годину все товкся, шукав діла. Поголився. Заліз під душ. Дер жорсткою мочалкою тіло, наче до кісток треба. Він хоче… Хоче зберегти Ліду! І всі ці дні, поки її не було поруч, поки сам по собі… Так чітко уявив: він забере й додому, вони поплачуть разом — він і до ванної зараз ускочив, бо раптом відчув, як сльози підступають! — а потім обніме і скаже, що готовий боротися за них обох. Хай Ліда просто довіриться йому. І все вийде. Та коли на лікарняному дворі побачив Іветту — плани хитнулися під її холодним поглядом і завалилися, коли Ліда побігла не до нього — до матері. «Усе марно, марно…» — дратувався і все дер мочалкою голе тіло.
Урешті сів на унітаз і закурив.
«Чого я з нею панькаюся? — ухопився за злу думку. — Нащо її обнімати, умовляти і щось доводити? Надто розумна і делікатна? Маячня! Силу всі поважають. — Став перед нею… Категорично: — Я зможу забути про те втрачене дитя, якщо ти забудеш, що в тебе є мати. Тому що твоя мати — божевільний упир, і я не збираюся й далі спостерігати, як вона смокче з нас кров! І повір, Лідо: я більше не дозволю навіть згадувати про Іветту Андріївну Вербицьку!»
Збадьорився. Покинув прихисток у ванній. Зачинився на кухні — подумати, подумати, зосередитися, слова добрати… До вітальні зайшов, як вечір із ніччю перестрілися.
Ліда сиділа у кріслі, все дивилася на розтрощене дитяче ліжечко.
Стас пройшовся вітальнею, скосив очі — не помічає! Витріщається на те ліжечко, ніби можна час назад прокрутити! Визирнув у вікно і кинувся до гардеробної в передпокій. Викидав коробки із взуттям, поки не знайшов велику валізу. Струсив із неї пилюку, побіг до спальні. Кинув валізу на ліжко. У неї — сорочки, светри, костюми, краватки. Що не влізло — по підлозі розкидав. Розлютився — під три чорти все! Дістали ви, Вербицькі!
Потяг валізу до передпокою.
Ліда відвела погляд від ліжечка, опустила голову й прошепотіла:
— Стасику…
Він кинув валізу на підлогу і закричав:
— Усе, Лідо! Усе! І мовчи! Я йду від тебе!